Рецензия на книгу

• 

  Elen250210 октября 2016 г.

  Яка ж все таки непередбачлива і нелегка буває доля... Ось ти ніби щасливий і все добре, але варто тільки справам піти не так і все... життя закінчилось і нічого не повернути назад. СНІД - невиліковна хвороба... Хтось скаже, що це хрест на все життя, наскільки наше суспільство ще не готове прийняти як належне таких людей. Простіше ж зробити вигляд, що ми не бачимо їх, не знаємо і знати не хочемо. Але як почуваються при цьому люди, які зіткнулись з цією хворобою, як Даша... через якусь жахливу помилку, там де не можеш зробити щось по іншому, залишити безпомічних людей на узбіччі просто помирати і стікати кров`ю. І так такий удар для людини, а тут ще і оточуючі, ніби самі близькі люди встромляють ніж в спину один за одним. Більшість людей опустять руки, перестануть боротись, але не Даринка... Вона зробила ціл`ю свого життя - допомогу людям, як вона. Так важко було читати і бачити перед очима життя тяжко хворих людей, а ще важче було спостерігати як люди мучаються і помирають. А Даша все не здавалась... І все таки вона показала і нам, і своїм колись близьким людям, що з діагнозом ВІЛ-інфікована життя не закінчується і все ще може бути. Книга додала сили і показала, що потрібно жити і насолоджуватись кожним днем свого життя...

  4

  1K