Рецензия на книгу

• 

  Аноним15 сентября 2016 г.

  Флешмоб 2016

  Іноді не читати відгуки перед тим, як братись за книгу, дуже корисно, бо не формуєш попереднього очікуваного ставлення до неї. Це буває в мене досить рідко, але з «Тринадцятою казкою» в мене сталось саме так.
  Впродовж читання емоції були схожі на синусоїду – так само рухались по системі координат то донизу, то вгору. І це було навіть цікаво та інтригуюче – що ж врешті я відчую, коли перегорну останню сторінку?

  В кожного є своя історія. Своя таємниця, яку ми можемо багато років приховувати, ховати навіть від самого себе, аби не так боліло. То є наше, особисте, щось таке інтимне, про яке не потрібно знати кому-небудь іншому. Ми посміхаємось, вигадуємо щось - свою версію якогось епізоду життя, аби тільки втамувати цікавість оточуючих та хоч на деяких час відчепити їх інтерес до себе. Але коли приходить час сказати правду, слова ніби самі застряють в горлі і тікають з голови. Та й чи повірять?

  Ця книга про сім’ю, близнюків і безмежну любов до книг. Тут немає як такої містики чи жахів – реальне життя часом буває й страшніше. Однак було щось таке, якась маленька срібна ниточка, яка міцно зв’язала мене в свої тенета й не відпускала. Час від часу вона послаблювалась, іноді взагалі здавалось, що от-от розв’яжеться, але під кінець її вузол ставав все міцнішим. Вона не стала улюбленою, ні, однак свій слід в душі таки лишила.

  16

  41