Рецензия на книгу
Cutting for Stone
Abraham Verghese
Аноним8 сентября 2016 г.Anatomy of feelings
"Ошибки богача покрываются деньгами, ошибки хирурга покрываются землей"
Є книги, про які хочеться мовчати, і не тому, що вони погані, навпаки - вони такі прекрасні, що просто слів не вистачає, аби ними передати всю силу захвату, яким після них горить серце. Є такі книги, які набагато більше того, що можна про них написати або сказати. Настільки більше, що навіть губишся, яку з ліній, яке з відчуттів, з подій і дій спробувати схопити, щоб позначити хоч крихітну долю того, що відчуваєш. А ще в них є щось таке таємне, про що нікому-нікому не розкажеш. Це те, що залишається між читачем і автором - якийсь натяк між рядків, чарівне "тшш, нікому", те, що зветься єднанням душ. Ось таку спорідненість, на якомусь глибоко людському рівні, я відчула, читаючи роман Абрахама Вергезе "Розсічення Стоуна". Може тому, що я виросла в сім"ї медика і з самого дитинства мене захоплює скрипуча стерильність лікарень і той їдкий запах, що пробирається під шкіру, викликаючи мурашки. А може тому, що в глибині душі досі шкодую, що в 17 мені не вистачило сміливості та мудрості і я на відріз відмовилась йти маминою стежкою і так і не стала лікарем. Може саме тому Абрахам Вергезе одним впевненим рухом скальпеля, як вміє лише досвідчений хірург, розітнув задавнену рану в грудях і я перестала існувати тут і зараз. Я знаходилась на висоті одинадцяти тисяч футів над рівнем моря в Аддіс-Абебі, столиці Ефіопії, вдихала розріджене африканське повітря, прогулювалась брукованими доріжками, милувалась темно-червоними бутонами троянд, п'янкий аромат національної кухні збуджував мій апетит, а я асистувала головному хірургу місцевої лікарні і втішала родичів хворого. Я знов і знов закохувалась в "криваву" кухню медицини, у безстрашних надлюдей в білих халатах, в чіткість їхніх рухів і твердість рішень, від яких залежать людські життя. Просто на якусь коротку мить, тривалістю в 600 сторінок, я втілила в життя свою задавнену, рецидивуючу, хронічну мрію.
«Розсічення Стоуна» - це про життя двох сіамських близнюків, які дивом були зачаті, дивом народжені, дивом відокремлені одне від одного і дивом ж вижили при цьому. Шива і Меріон, діти черниці з Індії і хірурга Стоуна з Англії, що з'явилися на світ в місіонерській лікарні в Аддіс-Абебі і виховані там же докторами-індусами, які їх всиновили. Хлопчики, які є єдиним світом, і в той же час світами абсолютно полярними. Зі складними взаєминами і незвичайною долею. Геніальні по-різному і однаково якісь незвичайні. У момент, коли була перерізана нитка, що з'єднувала їхні тіла, здавалось, шляхи братів теж розійшлися. Їх чекає дивовижна, трагічна і повна неймовірних подій доля. Абсолютно щасливе дитинство і драматична юність, пошуки себе і свого коріння, зрада і пристрасне бажання спокутувати провину, любов, схожа на мару, і ревнощі, що роз'їдають душу. І все це під покровом медицини.
«Розсічення Стоуна» - це про медицину. Про медицину талановиту і чуйну. Про натхнення і професіоналізм. Про людяність в різних, часом нелюдських умовах. Про сміливість і новаторство. Про пересадку органів, про тиф, про гінекологію, про діагностику та операції. Про покликання і про рок. Тонкою ниткою, маленькими стібками, як уміє "шити" лише досвідчений хірург, вся книга пронизана медициною. Автор розповідає про проблеми, з якими стикаються лікарі в своїй практиці, працюючи в країнах далеких від цивілізації, або в бідних американських лікарнях, куди приходять жебраки, не здатні оплатити хороше лікування. Операції, ампутації, трансплантації та інші маніпуляції, які здійснює хірург над тілом хворого. Історичні відкриття і неминучі помилки, які коштують життя. «Розсічення» Стоуна відбувається і в прямому і в переносному сенсі. Любов до хірургії відчувається в кожному слові. Твір пронизаний повагою до кожного, хто живе заради порятунку людей.
«Розсічення Стоуна» - це про міжетнічні відносини, тут багато континентів, багато країн, багато національностей, багато різних культур. Все це переплітається і сусідить, проростає один в одному і один до одного прислухається. Аромат ефіопської інжери із запашним соусом перемішується з гострим запахом індійського карі. Абсолютно дикунські ефіопські звичаї і обряди, розбавлені дзеленькотом від дзвіночків індійського танцю Бхаратнатьям в яскравому сарі. переплітаються з християнством. Тут присутній дух патріотизму, а ще історія Ефіопії, державний переворот і пов'язані з ним втрати, які мають величезне значення для героїв роману і стають фоном до їхнього життя. Націй не існує, є єдина національність - людина. Книга і про це теж.
«Розсічення Стоуна» - це про любов. Любов дуже різну. Завжди різну і часто болісну, спопеляючу і безперервну, часом дуже глибоко заховану, але незмінно існуючу. Насправді, що б я не говорила, я не зможу донести ту життєву силу, якою пронизаний роман, і ту любов в її різних іпостасях: це і любов брата до брата, і нерозділене кохання до дівчини, яке здатне знищити, і любов до померлої матері, що стала святою, і любов до Бога, любов до ненависного батька, що кинув своїх дітей, і любов до людей, які виховали тебе і дали можливість бути собою, які були для тебе ніким, а стали всім і навіть більше. І, звичайно, це любов до світу, до людей, абсолютно незнайомих, жебраків, від яких огидно пахне. Любов безмежна, яка натомість нічого не вимагає, така любов, яка крізь біль і втрати, крізь жахи і біди, крізь війну і відстані в тисячі кілометрів, любов, яка є вічність.
«Розсічення Стоуна» - це про історію довжиною в життя. Про політичну ситуацію в Ефіопії 20 століття, про перше кохання, про зраду і спокуту, про самотність, про талановитих людей, про мінливості долі, про еміграцію, про спорідненість душ і помислів, про пошук дому і пошук себе, про життя і смерть, які завжди є сусідами один з одним. Злети і падіння, перемоги і поразки, радощі й негаразди... Автор править бал в світі ваших емоцій, а інструментом йому служать складне переплетення любові, драм, жертв і хірургічного мистецтва. Я читала книгу, забувши про час, і, прийшовши до тями в 2 ночі від усвідомлення, що це кінець, зарилася в ковдру і ревіла так, як давно-давно собі не дозволяла, і сльози були не від болю або від горя, вони просто були від усього, що оточує і що відчувається. Ця книга оголила мою душу.
"Я бесконечно верю в хирургию, но ни один специалист не в силах вылечить кровоточащую рану, разделяющую двух братьев. Где шелк и сталь бессильны, слова должны помочь"
Есть книги, о которых хочется молчать, и не потому, что они плохие, наоборот - они так прекрасны, что просто слов не хватает, чтобы ими передать всю силу восторга, которым после них горит сердце. Есть такие книги, которые гораздо больше того, что можно о них написать или сказать. Настолько больше, что даже теряешься, которую из линий, которое из ощущений, с событий и действий попробовать схватить, чтобы обозначить хоть крохотную долю того, что чувствуешь. А еще в них есть что-то тайное, о чем никому-никому не расскажешь. Это то, что остается между читателем и автором - некий намек между строк, волшебное "тшш, никому", то, что называется единением душ. Вот такое родство, на каком глубоко человеческом уровне, я почувствовала, читая роман Абрахама Вергезе "Рассечение Стоуна". Может потому, что я выросла в семье медика и с самого детства меня захватывает скрипучая стерильность больниц и тот едкий запах, проникающий под кожу, вызывая мурашки. А может потому, что в глубине души до сих пор жалею, что в 17 мне не хватило смелости и мудрости и я наотрез отказалась идти маминой дорожкой и так и не стала врачом. Может именно поэтому Абрахам Вергезе одним уверенным движением скальпеля, как умеет только опытный хирург, рассек запущенную рану в груди и я перестала существовать здесь и сейчас. Я находилась на высоте одиннадцати тысяч футов над уровнем моря в Аддис-Абебе, столице Эфиопии, вдыхала разреженный африканское воздуха, прогуливалась мощеными дорожками, любовалась темно-красными бутонами роз, пьянящий аромат национальной кухни возбуждал мой аппетит, а я ассистировала главному хирургу местной больницы и утешала родственников больного . Я вновь и вновь влюблялась в "кровавую" кухню медицины, в бесстрашных сверхлюдей в белых халатах, в четкость их движений и твердость решений, от которых зависят человеческие жизни. Просто на какое-то короткое мгновение, продолжительностью в 600 страниц, я воплотила в жизнь свою давнюю, рецидивирующюю, хроническое мечту.«Рассечение Стоуна» - это о жизни двух сиамских близнецов, что чудом были зачаты, чудом рождены, чудом отделены друг от друга и чудом же выжили при этом. Шива и Мэрион, дети монахини из Индии и хирурга Стоуна из Англии, появившихся на свет в миссионерской больнице в Аддис-Абебе и воспитанные там же докторами-индусами, которые их усыновили. Мальчики, которые являются единственным миром, и в то же время мирами абсолютно полярными. Со сложными взаимоотношениями и необычной судьбой. Гениальные по-разному и все равно какие-то необычные. В момент, когда была перерезана нить, связывавшая их тела, казалось, пути братьев тоже разошлись. Их ждет удивительная, трагическая и полная невероятных событий судьба. Абсолютно счастливое детство и драматическая юность, поиски себя и своих корней, предательство и страстное желание искупить вину, любовь, похожая на наваждение, и ревность, разъедающая душу. И все это под покровом медицины.
«Рассечение Стоуна» - это о медицине. О медицине талантливой и отзывчивой. О вдохновении и профессионализме. О человечности в различных, порой нечеловеческих условиях. О смелости и новаторстве. О пересадке органов, о тифе, о гинекологии, о диагностике и операциях. О призвании и о роке. Тонкой нитью, маленькими стежками, как умеет "шить" только опытный хирург, вся книга пронизана медициной. Автор рассказывает о проблемах, с которыми сталкиваются врачи в своей практике, работая в странах далеких от цивилизации, или в бедных американских больницах, куда приходят нищие, не способны оплатить хорошее лечение. Операции, ампутации, трансплантации и другие манипуляции, которые осуществляет хирург над телом больного. Исторические открытия и неизбежные ошибки, которые стоят жизни. «Рассечение» Стоуна происходит и в прямом и в переносном смысле. Любовь к хирургии чувствуется в каждом слове. Произведение пронизано уважением к каждому, кто живет ради спасения людей.
«Рассечение Стоуна» - это о межэтнических отношениях, здесь много континентов, много стран, много национальностей, много разных культур. Все это переплетается и соседствует, прорастает друг в друге и друг к другу прислушивается. Аромат эфиопской инжера с душистым соусом перемешивается с острым запахом индийского карри. Абсолютно дикарские эфиопские обычаи и обряды, разбавленные колокольчиками индийского танца Бхаратнатьям в ярком сари. переплетаются с христианством. Здесь присутствует дух патриотизма, а еще история Эфиопии, государственный переворот и связанные с ним потери, которые имеют огромное значение для героев романа и становятся фоном к их жизни. Наций не существует, есть единственная национальность - человек. Книга и об этом тоже.
«Рассечение Стоуна» - это о любви. Любовь очень разную. Всегда разную и часто мучительную, испепеляющую и непрерывную, порой очень глубоко спрятанную, но неизменно существующую. На самом деле, что бы я ни говорила, я не смогу донести ту жизненную силу, которой пронизан роман, и ту любовь в ее различных ипостасях: это и любовь брата к брату, и неразделенной любви к девушке, которое способно уничтожить, и любовь к умершей матери , ставшей святой, и любовь к Богу, любовь к ненавистному отца, бросившего своих детей, и любовь к людям, которые воспитали тебя и дали возможность быть собой, которые были для тебя никем, а стали всем и даже больше. И, конечно, это любовь к миру, к людям, абсолютно незнакомых, нищих, от которых противно пахнет. Любовь безгранична, которая взамен ничего не требует, такая любовь, которая через боль и потери, через ужасы и беды, через войну и расстояния в тысячи километров, любовь, которая есть вечность.
«Рассечение Стоуна» - это об истории длиной в жизнь. О политической ситуации в Эфиопии 20 века, о первой любви, о предательстве и искуплении, об одиночестве, о талантливых людей, о превратностях судьбы, об эмиграции, о родстве душ и помыслов, о поиске дома и поиск себя, о жизни и смерти, которые всегда соседствуют друг с другом. Взлеты и падения, победы и поражения, радости и невзгоды ... Автор правит бал в мире ваших эмоций, а инструментом ему служат сложное переплетение любви, драм, жертв и хирургического искусства. Я читала книгу, забыв о времени, и, придя в себя в 2 ночи от сознания, что это конец, зарылась в одеяло и ревела так, как давным-давно себе не позволяла, и слезы были не от боли или от горя, они просто были от всего, что окружает и чувствуется. Эта книга обнажила мою душу.
2399
