Рецензия на книгу

• 

  Аноним2 июля 2016 г.

  Надзвичайна книга
  Все в романі не звично, від його початку до кінця.
  Є література різних країн. Англійці стримані та чемні. Американці розважливі та дуже живі. Німці стримані та серйозні. Французи не стримані та романтичні. Іспанці прості та гарячі. Звісно, не всі люди, які народилися в цих країнах є такими, це просто узагальнений образ певного народу.
  А в романі представлені австралійці. Австралія? Спекотний, засушливий клімат, острів, кролики, відкрита в те час, що і США. Населення Австралії - переселенці з Європи, які по різним причинам її покинули - злочин, інша віра, та багато іншого. Напевно це все, що я знала про Австралія до того як почала читати цю книгу.
  Колін Маккалоу відкрила для мене цю країну. Показала чим її жителі відрізняються від англійців та амереканців, хоча всі розмовляють однією мовою - англійською.
  Може, інші австралійці і відрізняються від сім'ї Клири, але саме наприкладі цієї сім'ї показана Австралія - така далека, незвична, цікава.
  Клири жили в Новій Зеландії, але вони ірландці, як я зрозуміла. З білою шкірою та рижим волоссям, точно не англійці чи німці.
  Цікава родина. Все в ній стримано, ніхно не показує на кожному кроці свої емоції та почуття чи думки. Так було, коли діти в цій сім'ї були малі, майже так залишилося, коли вони виросли. Мужні, чесні, стримані - були б вони не такі, у них би було геть інше життя. Самі ці риси зарактеру та їх прибуття в Австралію на завжди змінили життя сім'ї Клири та отця Ральфа де Брикасара.
  Цікавою людиною був Ральф. Став священником він дав три обітниці - бідності, смиріння та цнотливості. Він всі їх поришив, але залишився прекрасним священно служителем до самої смерті. Хіба таке можливо? Подумавши, більшість людей, сказала би, що ні. Але все таки можливо й таке.
  Коли гроші використовують в благо, кохання чисте, а смиріння хочеться досягти всією душею. Ральф умів все, доглядати за землею, бути овчаром, виховувати дітей, практикувався в сиротинцях, знав багато мов, був священником. Ідеальна людина, на долю якої випало багато випробувань. Поришивши всі обітниці, він і став справжнім слугою Божим. Син його копія став таким, не порушуючи обітниці, але залишив світ дуже молодим.
  Кохання Ральфа Рауля де Брикасара - Мегги Клири, дуже мужня жінка. Дитиною вона закохалася в священника, що змінило все її життя. Дуже важко кохати людину, яка теж кохає тебе, але посвятила себе Богу.
  Всі персонажі книги є прикладом та достойні поваги - Педді Клири - образ справжнього батька, Фіона - жінка, яка багато вистрадала, але залишилася хорошою людиною. Їх діти Боб, Джек, Хьюгі, Стюарт, Меггі, Хел, Джимс, Петсі. Стюарт та Хел померли. Хел помер ще маленьким, його виховували та дуже любила Меггі. Стюарт був копією матері, спокійним,чистим, добрим, "маленьким святим". Помер дуже трагічно - після подежі захищаючи тіло батько від вепря, який його задушив. Боб, Джек та Хьюгі - копія батька, добрі, чесні, але дуже скромні, на все життя залишилися тількі з однією жінкою - землею. Джимс та Петсі - близнюкі, не розлучні все життя, єдині з усієї сім'ї пройшли другу світову війну. Петсі - отримав поранення, після чого не міг мати дітей, тому не одружились обидва брата. Меггі - образ справжньої жінки, яка кохала все життя тількі одного чоловіка та виховувала двох прекрасних дітей - Джес та Дена. Джес - дочка Люка О'Нела, Ден - Ральфа ле Брікасара. Її образ є головним у творі. Джес - неповторна особистість, яка найбільше боялася закохатися, тому вийшла заміж за Ливня, лише після 13 років знайомства, всі роки вони любили один одного, він осознано, вона - ні. Але їх одруження стало заключним акордом роману.
  Кохання Джес, в якомусь сенсі, повторює історію Фіони та Меггі.
  Пісня птиці в терновнику - приймати те рішення, яке правильне, відчувати від цього біль, але знати, що це правильно. Такі рішення були в житті Мегги і Ральфа. Вони є тією птицею, що співає в терновнику. Кидається на його шипи, і вмираючи, співає найприкраснішу у світі пісню. Це і є життя людей, всіх людей.

  
  «В тот миг, когда шип пронзает ей сердце, она не думает о близкой смерти, она просто поет, поет до тех пор, пока не иссякнет голос и не оборвется дыхание. Но мы, когда бросаемся грудью на тернии, – мы знаем. Мы понимаем. И все равно – грудью на тернии. Так будет всегда. Ибо все лучшее покупается лишь ценою великого страдания…»
  

  
  Проаналізувавши життя багатьох людей, я зрозуміла, що найкраще, те чого хотіли, те, що стало сенсом їх життя, вони отримали саме такою ціною.
  

  10

  94