Рецензия на книгу

• 

  Аноним10 июня 2016 г.

  Zac and Mia

  Стрілки годинника завмерли. Третя ночі. Магічний час, коли вже зовсім пізно і ще занадто рано, коли пітьма обіймає за плечі, біжить мурашками по спині, просочується в мозок, оголює сенсори і наповнює грудну клітку гострими почуттями, які зрадницьки вихлюпуються сльозами по щоках. Стискаю в обіймах дочитану книгу, пригортаючи її міцно до грудей. Кріз пелену соленої води на небі видно розсипи зірок. Вони, як завжди у всьому винні! Через них я знову не сплю ночами, гарячково перегортаючи сторінки прекрасної історії Зака і Мії. Через них же ця книга потрапила мені до рук. Саме зірки винні в тому, що мені зараз так невимовно щемно на душі і тепло водночас. Холодні бездушні небесні тіла. Але для когось ці зірки, вчергове, припасли подаруночок значно жорстокіший. Наприклад, невиліковну болісну хворобу.

  Зак і Мія. Лейкемія і остеосаркома. В нього трансплантація кісткового мозку, життя в чотирьох стінах стерильної лікарняної кімнати. В неї - страшні болі, хіміотерапія і операція. В його крові мало лейкоцитів, але так багато впертості, оптимізму, любові, глибини, цифр в голові і віри, що рак відступить. А в неї - заперечення дійсності, сварки з мамою, пропущений випускний, випадіння волосся, втеча від себе і озлобленість на цілий світ. Він терпить і відчайдушно бореться. Вона ненавидить, страждає, дивується, сумує, біситься і любить, щиро, без найменшої фальші, цілком і без залишку. 55% і 98% шансу на одужання в цинічному океані статистики. Два підлітки, діагноз-вирок, онкологічне відділення лікарні і 6 сантиметрів стіни, що розділяють їх палати і життя. 6 сантиметрів пропитані болем, страхом, самотністю і відчаєм, а разом з тим неймовірною боротьбою за життя і до цього життя скаженою любов'ю. Але навіть ці 6 сантиметрів гіпсокартону не здатні втримати два одинокі серця, які так потребують одне одного, ще не до кінця усвідомлюючи це. О третій ночі, коли всі сплять, два переляканих підлітка, вирвані зі звичного життя і кинуті в задушливі обійми хвороби, знаходять шлях одне до одного і до плеча, на яке можна спертись. Спілкування, що з'явилося через безвихідь і нудьгу переростає в підтримку, а далі - в виривання один одного з лап хвороби. Тут немає жалю, тому що жаліти не можна. Тут ніхто не буде втішати словами: "Все буде добре". Тут: "Все погано, але разом ми виберемось". Ніякої сентиментальності. Та й кому вона може допомогти?

  Яскравими мазками авторка створила неймовірну атмосферу з мальовничими краєвидами Австралії, оливкової плантації, затишної ферми з вівцями, кенгурятами, альпаками, моторошної лікарні з стійким запахом смерті. Чесними штрихами намалювала Зака і Мію, лікарів і медсестер, сім'ї і друзів, в яких надійно і безповоротно закохуєшся з перших секунд. Глибокими, дотепними, щирими, трепетними словами написала історію, яка входить в серце читача і поселяється там назавжди. Історія Зака і Мії унікальна в своїй прекрасності, бо наперекір всім провинам зірок, в них, і в мене, вкінці залишається надія.

  "Бывают вещи, которые можно купить, а бывают вещи бесценные. Это когда твердо стоишь на двух ногах, и не больно"

  "Мне даром не нужен этот мир без него"

  "Реви, подумаешь, не страшно."

  23

  75