Рецензия на книгу

• 

  GraceMime6 июня 2016 г.

  Соромно зізнаватись, але тонку японську душевну організацію я поки-що не осягнула й на сяку, не те що на дзьо. Хоча подібного результату, в конкретно моєму випадку, можна було сподіватися. Філософія і ментальність "країни сонця, що сходить" дуже відрізняється від тієї, в якій я виросла, яку відчуваю серцем, а не просто розумію. Хоча саме це вабить найбільше.

  "Країна снігу" - один з найвідоміших творів класика японської літератури, Нобелівського лауреата Ясунарі Кавабати. В повісті розповідається про стосунки "вільного художника" й провінційної гейші. Тішить чудовий переклад і сама мова твору, прекрасно передані почуття персонажів в ореолі гірських пейсажів й мерехтливої меланхолії, але супруводжувало стійке відчуття, що я упускаю щось дуже важливе, яке зачаїлось між рядками, між символічними і дрібними деталями. Можливо, Кавабата натякав, що побачення раз на рік без перспективи розвитку відносин - це така ж "марна праця", як і щоденники Комако... Якби мова йшла про європейку чи слов"янку, спокушену, закохану й покинуту, я би їй щиро співчувала, а в японців, можливо, до подібних речей ставляться зовсім інакше...

  Мабуть, знайомство з такою далекою культурою, треба було починати з "перехідного" варіанту ( Ісігуро - японський британець, наприклад ), з підготовки, так би мовити, але в цілому, я отримала досить цікавий досвід і точно не останній.

  16

  337