Рецензия на книгу
Одиннадцать минут
Пауло Коэльо
Penelopa33814 июня 2016 г.Дивний твір.
Епатаж? Виклик? Навряд.
Моє перше гостре враження можна охарактеризувати словами : суміш дешевої еротики, садо-мазохізму і аматорського психоаналізу у виконанні проститутки з бразильського мухосранська, не вдала спроба облагородити найдревнішу «професію», не дарма ж згадується «історія» проституції , навіть і натяку нема на осуд. При чому, героїня стала проституткою із власної волі і особо не переймалася моральною стороною свого заняття і не страждала муками сумліня.
Та при більш глибокому обдумуванні проявляєтья щось більше. Якщо абстрагуватися від головної героїні і розглядати те, про що пишеться в книзі з позиції загальнолюдської, то можна побачити багато цікавих думок. Зокрема, про суть людського життя, про місце людини у своєму власному, єдиному житті, про «мушу» і «хочу», про бажання і мрії та їх реалізацію чи не реалізацію.
Чому це подано через призму історії проститутки? Я думала про це.І от до чого дійшла. Напевно для того, щоб створити виразніший контраст у порівнянні зі звичайним життям простого обивателя, який живе , в принципі, нормальним життям, але все одно не задоволений своїм існування, проте ніколи не хоче нічого змінювати, а може і хоче , лиш не стає сміливості.
Сюжетна лінія про бразильську «попелюшку», на мій погляд, слабка. Не тягне більше аніж на казочку для дорослих дівчаток, що мріють про свого «принца», який прийде нізвідки, закохається до нестями , не зважаючи на їх минулеі забере у незвідані далі, в щасливе і безтурботне майбутнє На жаль, так не буває. Ну ,тобто, буває, в таких от книжках , а ще в бразильських (совпадєніє?) «мильних» серіалах. А в реальному житті – ні.
Та, в принципі, це і не дивно, адже Коельйо постійно звинувачують у попсовості його творів, розрахунку на найширше коло читачів , а це передбачає використання певних визначених , добре відомих і незліченну кількість разів використаних літературних прийомів ,які ,тим не менше, завжди спрацьовують. Таких от як : детальний опис інтимних сцен, уривків із книг по сексології, ну і звісно - шлях простої дівчини із низів до забезпеченого життя.
На мене такі прийомчики не діють, але я впевнена , що читатиму Коельйо і надалі. І робитиму це зовсім не задля сумнівної насолоди невибагливим сюжетом з бридко-солодким хеппі-ендом. Не заради того, щоб бути в «темі», бо ж всі читають Коельйо, « а ти ні?». Зовсім не для цього. Я читатиму його книги за ті прості істини, про які пише письменник, які я знаю і сама ,але у вирі життєвих подій, щоденних турбот та «вічних» справ просто напросто забуваю. А треба пам»ятати.5103