Рецензия на книгу

• 

  Romashka281 июня 2016 г.

  Past - Present - Future

  
  

  Вот от чего порой зависит судьба: от одного взгляда, от взмаха ресниц, от спущенной лямочки…

  
  

  Фантазії на тему керування часом, подорожі крізь роки або здатність передбачати майбутнє завжди притягували авторів різного калібру, як в літературі, так і в кінематографі. Щороку в світ виходить принаймні з десяток романів і кіно-фільмів, що описують пригоди героїв-винахідників, які подорожують за грань можливого. Дійсно, знати, що трапиться з тобою завтра, і вміти це знання використовувати з розумом дорогого коштує, побудувати на цьому можна безліч повітряних замків в найрізноманітніших жанрах.

  Машина часу "Долорес", телефонна будка "Тардіс", часовий "маховик", хронограф, анабіоз, ген мандрівника в часі... Мабуть, лише лінивий не писав про подорожі в часі. Що тільки не вигадували майстри слова і пера, аби закинути своїх героїв, і нас разом з ними, в найдальші закутки минулого і виправити пару-трійку помилок, врятувати кілька життів і назавжди змінити хід подій. Або ж перенести нас в туманне загадкове майбутнє і дізнатись найтаємнішу таємницю людства. І в якийсь момент почало здаватись, що в часово-мандрівному жанрі вже сказано все, що тільки можливо, а француз Гійом Мюссо вирішив застрибнути на останню сходинку поїзда, що від'їздив у літературне майбутнє і собі перевів годинника на тридцять років назад, створивши власну часово-просторову петлю, цього разу за допомогою магічних золотистих камбоджійських пігулок і бажання загаданого у місцевого шамана, як плата за врятоване життя.

  "Ти будеш там?" - навіть, не вишенька на пирозі і не вершки нагло здерті з іншого самчнючого торта, це - дрібочки, що залишились від набагато смачніших і насиченіших витворів письменницької кухні. Для фантастики занадто казково - Еліот випив пігулку, заснув і вже в минулому рятує від смерті кохання всього свого життя, двічі. Для мелодрами - не вистачає глибини. В кохання Ілени та Еліота не віриться, задля коханої жінки він не може кинути лікарську практику і переїхати з Сан-Франциско у Флориду, зате в минуле повернутись, зустріти себе молодого і змінити, взагалі, життя - так раз плюнути. Закручена на самому початку, у тугу пружину, інтрига, і та, не вистрілює, а плавно розтягується, вже й кульмінації не радієш.

  Мюссо не зміг мене вразити, здивувати, заінтригувати, розчулити. Проте у його письма є непередавана легкість, ніжна, ніби мереживна атмосфера мого улюбленого Сан-Франциско, краса діснеївського дельфінарію у Флориді з касатками і дельфінами, справжня чоловіча дружба і вічна істина про те, як ловити секунди, що пропливають повз нас. Про те, як померти гідно. Про те, як гідно жити.
  

  Судьбу не выбирают. Все давно предрешено.

  18

  194