Рецензия на книгу

• 

  Аноним1 июня 2016 г.

  "Sometimes it was harder to change the past than it was the future."

  Моя перша книга Кейт Аткінсон. І я не пожалкувала, що познайомилась з цією авторкою. Скажу чесно, не дуже люблю читати художню літературу сучасних письменників на тему війни. Але цього разу мене це чомусь не збентежило, а навіть, навпаки, в деякій мірі зацікавило.

  Дуже суперечливий післясмак залишила після себе ця книга, навіть за написання відгуку взялась не одразу, все намагалась зрозуміти, що ж я все таки можу сказати про цю книгу… і я зрозуміла, що якщо книга все таки змусила замислитись, то це вже не погано.

  Сподобалась форма викладу, переродження героїні, коли їй ніби дарують шанс йти далі, жити, але все таки в тому, що вона кожен раз знов і знов помирає і перероджується є жирний натяк на те, що «крок вправо, крок вліво – смерть».

  Коли бралась за книгу прям дуже-дуже хотілось поставити п’ятірку, навіть після прочитання…але як не крути, не дотягує.

  Може тому, що є відчуття, що вже десь таке читав, бачив чи чув, та і тема реінкарнації не нова, хоч і подана в цій книзі цікаво.

  Може тому, що коли стосується війни хотілось би побачити більше емоцій від героїв? Бо вчинок головної героїні, на мій погляд, скоріше холоднокровний, ані ж сміливий.

  Можливо, хотілось би більш конкретної кінцівки.

  Але якщо є сумніви читати чи не читати, краще все таки прочитати, бо хто знає, може саме ви побачите те, чого мені не вистачило?

  3

  30