Рецензия на книгу
Террор
Дэн Симмонс
Romashka2824 мая 2016 г.На самой вершине Земного шара
Север, воля, надежда, - страна без границ,
Снег без грязи, как долгая жизнь без вранья.
Воронье нам не выклюет глаз из глазниц,
Потому что не водится здесь воронья.Я стоїчно читала цю 900-сторінкову брилу про те, як загинуло півтори сотні осіб, борючись зі сном і нудьгою, згадуючи всі барвисті відгуки і з нетерпінням думала: ну коли вже буде цікаво? Та ніколи. Ледь відкривши цю книгу, можна відчути, як розповідь тягучим замороженим сюжетом ковзає по шкірі, проникаючи крізь неї в кров і далі по венах розноситься по тілу, до самого серця, подібно льоду, сковує і паралізує, не даючи проникнутись історією ні на мить. Як монотонна сірість виморожує з організму рештки надій і сподівань на динамічний розвиток подій і захопливу історію, від якої так само неможливо було б відірвати свою увагу, як пальці від металевого горнятка при -50. Холодна жорстокість деталей, крижана ненависть персонажів, до країв наповнена паралузуючою безвихіддю, немов непроглядна арктична ніч, тошнотворний бруд виживання, нереальність подій і надумана фантастика, яка мала б студити кров, відточеними кістяними ножами місцевих аборигенів дірявлять увагу, де в чорних водах свідомості вимороженого мозоку навічно зникають міліони букв, покритої інеєм книги.
Три роки зимівлі серед льодів, моторошного морозу Арктики, в постійній небезпеці бути з'їденим монстром (щоб злякатись якого треба дуже сильно настроїтись на лякання), який одного за іншим викрадає членів екіпажу, знущально підкидаючи до кораблям понівечені останки. Час йде, льоди трощать обшивку кораблів, як горіхову шкарлупу, провіант і вугілля закінчуються, на обох суднах починається бунт і невдоволення, яке посилюється з загибеллю одного офіцера за іншим. За кораблем - смерть від холоду, всередині - від голоду і хвороб. Вибирай, що до душі. Протягом сотень сторінок Сіммонс вибудовує перед читачем образ світу, в якому життя неможливе. Протягом сотень сторінок британські моряки намагаються відгородитися від цього світу, рятуються від нього, тому що він, в їх сприйнятті, не сумісний з життям. Вони надягають на себе десятки сорочок і светрів, але холод запросто просочується до їхніх тіл і відгризає від них шматок за шматком. Вони протоплюють кораблі вугіллям, але прогріти всю Арктику неможливо. Нарешті, ніяка віра в Бога істинного і милосердного не здатна захистити їх душі від чудовиська, породженого зовсім інший вірою. І, звичайно, їм ніяк не врятуватися один від одного. Фінал роману перекреслює всі очікування і мислимі заборони. Ніхто з членів експедиції не був знайдений живим і не повернувся в Англію. Деякі з них померли гідно, інші - безславно, треті - ганебно; майже всі - страшно. Через дурість, через зраду, через погоду, через безсмертне чудовисько. Але одному з них автор все-таки подарував розуміння тієї досить простої обставини, що жити в світі, відгороджуючись від нього, неможливо. Що світ ворожий людині і несумісний з ним лише тому, що сама людина вважає його таким. Що варто навчитися бачити - і ти побачиш, що ці Поля Смерті теж повні життя. Життя, яке готове тебе прийняти - але тільки якщо ти сам згоден заради цього змінитися. Принести жертви. Народитися заново.
Роман холодний, ворожий, страшний і нестерпно довгий, як арктична зима. Багато корабельного побуту, незрозумілих термінів, складних правил військово-морського життя. Багато надуманої філософії, брудних статевих зв'язків членів екіпажу між собою, корінних аборигенів з фантастичним чудовиськом, від чого волосся стає дибки. Багато болю, розкиданих частин тіла, смертей і людожерства, від чого рівень огиди до твору зашкалює. Багато випробувань, жертв і позбавлень, багато жаги до життя. Роман є важким випробування сил, як своїх героїв, так і читача.
"Террор" - мій особистий Еверест, на вершину якого я карабкалась майже місяць, обдираючи тіло, серце, свідомість об жорсткий холодний світ, що поселився на сторінках книги. Я задихалась від замороженого повітря і запаху тіл, що гнили, розкладались, помирали. Мені паморочилось в голові від висоти і розрідженої атмосфери. Я приборкувала нерви, ненависть і нудоту від напруги і пустельної білизни сюжету, поборювала бажання кинути все і повернутись назад. І я не відступила. Вершина впала.
Кто не верил в дурные пророчества,
В снег не лёг ни на миг отдохнуть,
Тем наградою за одиночество
Должен встретиться кто-нибудь.22122
