Рецензия на книгу

• 

  Aidoru29 апреля 2016 г.

  Певно, при написанні цього твору Довженко брав собі за мету звеличити український народ у його боротьби проти загарбників… А чи вдалося це? Кіноповість повна ідеології, що особисто мені попсувало її читання, що вона стала аж нестерпною. Це прекрасний приклад антивоєнної літератури, гуманістичної, хоча й, можливо, трохи комуністичної. Проте одразу я кажу сам собі: «Тоді інакше й бути не могло: або розстріл, або партія».

  Важко навіть уявити собі, що всі описані звірства, що скалічені люди, що пошматовані тіла, розбиті сім’ї тоді розсіялися всією Вкраїною. Важко й уявити героїзм наших людей, які віддавали своє життя за грудочку рідної землі. Але тут автор відійшов від ідеалізації українського народу у боротьбі, намагався показати правду, розказати про зрадників, фашистських прихвоснів. Він їм дає одну невмолиму оцінку їхньої діяльності – смерть на шибениці. Безумовно, я не забув тих сюжетних поворотів, коли деяких поліціянтів було взято до партизан.

  Як і будь-який антивоєнний твір, «Україна в огні» наповнена таким жахом, розпачем, біллю народу, сльозами матерів. Ми бачимо зруйновані долі на фоні зруйнованих міст і сіл. Ми бачимо у минулому прекрасні річки, а наразі зґвалтовані і сплюндровані, скривавлені загарбниками. На фоні світової літератури тих самих течій повість Довженка здалася мені нецікавою, здалася притомною, хоча я не виключаю того факту, що, можливо, література на військову тематику далека від моєї душі.

  Я вважаю, що кожен під час читання повинен задавати собі питання: «Чим може зацікавити цей твір?» Чим я постійно й займаюсь, тому виношу це у свої рецензії. Не знаю я наразі відповіді. На жаль. Хтось може тут знайти себе, хтось може дати волю сльозам, хтось може цікавитися історичними фактами… А хтось, як і Довженко, може возвеличувати подвиги українських героїв.

  6

  654