Рецензия на книгу

• 

  Аноним17 апреля 2016 г.

  Певно, таку геніальну повість важко критикувати, але я, профан у цій справі, спробую виконати дану місію.

  З першого рядку видно моє захоплення даним твором, просякнутим справжнім живим українським колоритом, тими недоречними серед печалі і смутку сатиричними жартами, тою живою мовою і справжнім українським духом. Проте серед комічного перед нами постає трагедія українського народу – зубожіння душі через постійне звернення до матеріальних благ, розлад між братами. Через це ми можемо бачити алегорію на український народ в цілому. Окрім цього, даний витвір може похизуватися й кількістю історичних фактів із життя тодішніх селян. Повість просякнута надзвичайно яскравою, як вогонь від свічі, атмосферою, яку важко передати на словах. Читання починається з дивного піднесення, ти одразу очікуєш чогось надзвичайного, і – о чудо – ти смієшся на всю хату, що аж шибки трусяться.

  Гумористична трагедія, як це не дивно, яскраво характеризує автора і епоху, під час якої він жив. Вона присвячена звичайним людям, «людям з перчиком», селянам з їх напівхристиянським віруванням, яке обросло язичницькими обрядами, народу, який пережив величезні лиха і вижив.

  Яскрава повість генія не залишає байдужим нікого. Один із прикладів того, що українська література жива і змогла вистояти все: від звичайної цензури до стихійного знищення.

  6

  774