Рецензия на книгу

• 

  Romashka2813 апреля 2016 г.

  Бонні і Клайд 30-х років

  
  

  У мене завжди дивні відчуття, коли потрібно заглянути вглиб себе і щиро поставити оцінку чомусь значущому, великому і недоторканому, чомусь такому, що визнало не одне покоління. Такому, як книга Джеймса Кейна «Листоноша завжди дзвонить двічі». Ніхто не стане сперечатися, що це класика світової літератури, і тому дуже хотілось знайти в ній позитивні, навіть вишукані моменти. Я дуже старалась, але в мене не вийшло.

  Не читайте цю книгу, якщо у вас все в житті прекрасно. От не читайте і все. Якщо у вас справи йдуть розмірено і планомірно, якщо в сім'ї затишно і комфортно, якщо друзі тільки й роблять, що радують вас своїми усмішками, якщо ви добре їсте і міцно спите, то ви закриєте книжку з відчуттям превеликої гидливості і вирішите, що це аморальна гидота, яка оповідає про життя членистоногих в людській подобі. Назвати цю розповідь трилером, а вже тим більше класикою жанру, у мене не повернеться язик. Книга не тримає увагу читача, діалоги порожні, персонажі пласкі, вони не викликають ні антипатії, ні симпатії. Це скоріше драма про занепад моралі, ніж історія, від якої холоне кров. Суміш бульварщини з нотками детективу.

  Читайте цю книгу, якщо вам погано, якщо ви заплуталися у власних поглядах на світ, якщо вам все остогидло і обридло, якщо ви хочете накоїти всяких дурниць, відключивши мозок на користь тваринних пристрастей. Можливо, буде корисно, як вакцина від вчинків, які привели героїв книги до останньої межі. Адже нам тільки здається, що ми такі всі з себе культурні, виховані і високоморальні. Доведись нам блукати по світу без гроша в кишені і тулитися по темних кутках придорожніх забігайлівок, не факт, що всі обрали б роль мандрівних ченців і благородних лицарів, позбавлених спадщини.

  24

  217