Рецензия на книгу

• 

  GraceMime31 марта 2016 г.

  Цю книгу мама мені непомітно підсовувала десь із п"ятнадцяти років, але я її оминала. Вік і досвід дозволили оцінити твір зовсім по-іншому. Навіть до двадцяти п"яти, читаючи, я би кричала - "Де твій розум? Чим ти думаєш, Феріде?", а зараз я її розумію...
  Надзвичайно ніжна історія, розказана Гюнтекіном, піснею торкається серця. Ще маленькою дівчинкою Феріде втрачає тих, кого любить найбільше. А як пояснити дитині, що її не покинули навмисне? Тому свої почуття вона вміє висловити тільки бешкетуючи та насміхаючись. І коли вона таки наважується відкрити душу для кохання, туди влітає ще й холодний вітер зради. Доля подарувала дівчині чарівну вроду й тяжкі випробування, але чиста серцем Феріде всі труднощі долає гідно.
  Так, це інша культура і релігія, відповідно - інші традиції й моральні догми, тому поведінка Чаликушу зрозуміла, але мене, навіть по закінченню роману, не покидає думка - хіба справжнє кохання не вартує того, аби за нього відчайдушно боротися, а не тікати? Хіба кохання не вміє прощати, а плекає образу й ненависть? Якась інша пташка колись співала, що "Не отрекаются, любя..."

  19

  101