Рецензия на книгу
Убить пересмешника...
Харпер Ли
Fyshe4ka17 марта 2016 г.Історія дуже зворушлива саме через те, що ведеться від імені маленької дівчинки. Автору чудово вдалось передати усю атмосферу тих часів саме з погляду дитини. Це додає книзі щирості та правдивості.
Багато складних проблем висвітила Харпер Лі. Коли я читала про суд над Томом Робінсоном, я не переставала дивуватися, якими впертими можуть бути люди у своїй упередженості! Яка тупість і лицемірство - вислухати докази на захист негра, та все ж засудити його до страти саме за колір його шкіри! Присяжні ладні були повірити звинуваченням білого непотребу, людям, які живуть у халупі та риються у смітнику, аби лише не стати на бік чорношкірого, чесного та порядного чоловіка, провина якого лише в тому, що він хотів лише допомогти жінці.
Аттікус - по-справньому смілива людина. Важко боротися проти ворогів, а ще важче - проти друзів. Він зумів без будь-якої образи протистояти натовпу, він розумів своїх односельчан, хоча й осуджував за їх відношення до чорношкірих. Він пішов проти усіх заради справедиливості, аби буди взірцем для своїх дітей.
І це йому вдалося. Діти по-справжньому люблять та поважають батька. Син уже у своєму віці бере з Аттікуса приклад, і вчить цьому свою сестру. Він вчить її терплячості, гідності та проникливості, вчить розуміти людей та ставати на їх місце. Це чудова сім'я, в якій усі пудтримують один одного.
Мене вразила сцена чаєпитття, яке влаштувала тітка Олександра для своїх сусідок. Виявилося, що попри все, вона на стороні Аттікуса. Саме тоді Всевидько прониклася до тітки і повела себе, як справжня леді, як тій хотілося.
У книзі є гумор, є таємничі історії про сусіда Страхолюда, є мораль про вічні цінності. Усе це складає її безперечну цінність.729