Рецензия на книгу
Двенадцать стульев
Илья Ильф, Евгений Петров
Ksyhanets10 февраля 2016 г.Лед тронулся, господа присяжные заседатели.Книга – історія, читати яку я збиралась більше двох років. Фільм не дивилась, але не каюсь, бо від того гонитва за коштовностями була ще більш інтригуючою. З кожним розпоротим стільцем шанси на коштовну знахідку підвищувались, а я все швидше перегортала сторінку за сторінкою, мучаючись питанням – ну де, де діаманти? І взагалі, вони існують, чи то в тітоньки Кіси (він же Іполіт Матвійович Вороб'янинов), перед смертю гарячка була?
Великий комбінатор Остап Бендер, дізнавшись таємницю і введений в курс діла Іполітом Матвійовичом, загорівся ідеєю не менше, ніж сам Вороб'янинов, проте більше мене захопило те, як він зберігав при цьому тверезий глузд і мислення, як випрацьовував кожен варіант і наскільки впевнено діяв. «Хочешь жить – умей вертеться» - це про нього однозначно. Також дуже потішила і насмішила сюжетна лінія «конкурента» отця Федора. Одразу ясно було, що людина не сповна розуму, а наприкінці історії це лише підтвердилось.По закінченню книги враження неоднозначні – я обрурена. Обурена тому, що просто не очікувала такого повороту подій, от чесно. Хоча розуміла, що по-моєму тут явно не буде, бо ж занадто просто і очевидно все було б.
Тепер, після прочитання, я просто зобов’язана переглянути фільм :)
1657