Рецензия на книгу
Гарри Поттер и Тайная комната
Джоан Роулинг
Keltika22 января 2016 г.Напевно, це сама казкова частина з усіх. Гаррі, Рон, Герміона ще не досягли того віку, коли підліткова криза штовхає на різні дурниці, на кшталт образ на порожньому місці, сварок з друзями, зухвалих промов у бік дорослих, усвідомлення власної неповноцінності або величі, зоряної хвороби, зрештою. За ними приємно спостерігати, їх хоробрість та відданість заслуговують поваги, їх схильність ризикувати заради друзів та школи викликає захоплення, вони прямі, чесні, щирі.
В цій частині вперше з`являється ельф-домовик Добі – бридке, жалюгідне, але таке миле створіння, яке лупить себе по голові лампами, затискає пальці дверцятами духовки та викручує собі вуха, та все одно, незважаючи на злого господаря та біль, прагне захистити Гаррі (нехай незграбно, по-своєму, але щиро, від чистого серця).
Тут Локарт трусить локонами, виблискує білосніжною усмішкою та вихваляється своїми героїчними подвигами, викликаючи нестерпне бажання змахнути чарівною паличкою і затулити йому рота.
Тут ми доволі близько знайомимося с Луціусом Малфоєм – аристократичним чарівником, зухвалим господарем життя, який ратує за чистоту крові і, кажуть, у свій час, був прихильником Лорда Волдеморта.
Тут мі дізнаємось про події п’ятдесятирічної давнини, про Тома Редла, про Гегрідову таємницю, про Таємну кімнату та її страшного мешканця, та про те, якій стороні все ж таки належить Гаррі.
Дивна книжка, яку знаєш від корки до корки, але вона не перестає тебе дивувати, бентежити, захоплювати.
Єдине, що я досі ніяк не можу зрозуміти, чому Дурслі, всіма фібрами своєї душі ненавидячи Гаррі, замість того, щоб радіти його відсутності на протязі більшої частини кожного року, мріють засадити його у себе вдома і нікуди не пускати. Це якось не дуже логічно, мені здається.
Хоча ні, є ще одна річ. Чому вчителі не могли знайти вхід до Таємної кімнати, якщо вони точно знали, де померла дівчинка п’ятдесят років тому, і, навіть, могли запитати її як вона померла, що та де побачила. Але дорослі, обізнані чарівники, чомусь, найчастіше, виявляються куди більш безпорадними, ніж діти))
Наверное, это самая сказочная часть из всех. Гарри, Рон, Гермиона еще не достигли того возраста, когда подростковый кризис толкает на разные глупости, вроде обид на пустом месте, ссор с друзьями, дерзких речей в сторону взрослых, осознания собственной неполноценности или величия, звездной болезни, в конце концов. За ними приятно наблюдать, их храбрость и преданность заслуживают уважения, их склонность рисковать ради друзей и школы вызывает восхищение, они прямые, честные, искренние.
В этой части впервые появляется эльф Добби - гадкое, жалкое, но такое милое создание, которое бьет себя по голове лампами, зажимает пальцы дверцей духовки и выкручивает уши, но все равно, несмотря на злого хозяина и боль, стремится защитить Гарри (пусть неуклюже, по-своему, но искренне, от чистого сердца).
Здесь Локхарт трясет локонами, сверкает белоснежной улыбкой и хвастается своими героическими подвигами, вызывая нестерпимое желание взмахнуть волшебной палочкой и закрыть ему рот.
Здесь мы довольно близко знакомимся с Люциусом Малфоем - аристократичным волшебником, дерзким хозяином жизни, который ратует за чистоту крови и, говорят, в свое время, был сторонником Лорда Волдеморта.
Здесь мы узнаём о событиях пятидесятилетней давности, о Томе Риддле, о Хагридовой тайне, о Тайной комнате и ее страшном обитателе, и о том, какой стороне все же принадлежит Гарри.
Удивительная книга, которую знаешь от корки до корки, но она не перестает тебя удивлять, тревожить, захватывать.
Единственное, что я до сих пор никак не могу понять, почему Дурсли, всеми фибрами своей души ненавидя Гарри, вместо того, чтобы радоваться его отсутствию на протяжении большей части каждого года, мечтают засадить его у себя дома и никуда не пускать. Это как-то не очень логично, мне кажется.
Хотя нет, есть еще одна вещь. Почему учителя не могли найти вход в Тайную комнату, если они точно знали, где умерла девочка пятьдесят лет назад, и даже могли спросить её как она умерла, что и где увидела. Но взрослые, знающие волшебники, почему-то, зачастую, оказываются куда более беспомощными, чем дети))1271