Рецензия на книгу
Марсианин
Энди Вейер
Аноним20 января 2016 г.КАРТОПЛЯ, ДІСКО Й ІЗОЛЄНТА
Давно не було такого захоплення від гортання сторінок, бо зара полиці завалені цими второсортними депресивними писанинами про боротьбу сірої людини в сірому соціумі, де всім всі до сраки, а тут, нарешті!, шось насправді пригодницьке! Востаннє така хвиля була 5 сторіччь тому, коли були потужні географічні відкриття всякими португальцями всяких індіанців. Звісно, чимало й просто фантастики про космічні подорожі, але то всьо надто фантастично.
Марк Уотні – це ідеал першопрохідця. Варто занотувато, шо на сторінках сучліту давно не былу героїв, які б завойовувалі нові простори, крокували в нові світи, сміливо розширювали горизонти людського пізнання. Все більше ми бачимо втомлених від життя, цинічних, ледачих душею і серцем людей. Здається, я то вже казав, але то дійсно вже дістало! І саме образ Марка Уотні стає набагато більш цінним – образ справжнього героя, який без всякого гонору та самозакоханості здійснює неможливе, потім сміється сам над цим усім, радіє, наче мала дитина кожному успіху, швидко забуває гіркоту невдач, йде вперед не дивлячись ні на шо.
Головна собливість витвору Вейра – досяжність. То всьо майже реально, адже пройде якихось 10-20 років й ті події будуть абсолютно сьогоденням. Тому й відчувається книга дуже сильно.
Загалом про шо йдеться в книзі? Триває третя місія на Марс “Арес-3”, не встигли вони прилетіти, як одразу на них напали марсіани і всіх перебили, тіки один чувак вижив.. шуткую, кажу ж, шо не второсортне потворство про зєльоних чєлавєчков :D Так от.. напали .. тьху в перші дні на команду напала бюря, ну й вони полетіли додому, вирішивши, шо Уотні – інженера-бонатіка, припи**ячило антеною і він лежить мертвий на поверхні червоної планети. Втім, так і було, але Марк Уотні вижив. І він залишився один на усій планеті, маючи надувний Дім, два ровери (марсоходи), які він постійно, наче Ікзібіт, прокачує, величезна колекція діско-музики та серіалів 70-х,15 бульб картоплі, багато гидотних брікетів з білками та протеїнами, яких вистачить на 300 днів, а наступна команда прилітає через 3 роки…
Ну й далі така собі Робінзоніада, яка позбавлена Біблії, аборегенів та папуг, тіки в сучасних масштабах, з чудовим та жорстким гумором і класнючою атмосферою. Можна навіть то всьо назвати “Сурвайвл гайд на Марсі. Як вижити, маючи сотні Діско 70х та скотч?”
І нехай не все так чітко з наукою, багато чого абсолютно нереально, але динаміка книги і настрій головного героя просто не дають над цим задумуватися. А залишається просто прощати автору всі недоліки. Однозначно, ще буду перечитувать!
Карочє, рейтинг 9/10.
56