Рецензия на книгу
Бурная жизнь Лазика Ройтшванеца
Илья Эренбург
Аноним9 января 2016 г.Бурная жизнь Лазика началась с неосторожного вздоха. Лучше было бы ему не вздыхать!Один тяжелый вздох - книга Эренбурга. Притча, пропитанная грустным еврейским юмором. Плутовской роман с характерной картавинкой. Одиссея жидка, который вышел из дома и никак не может вернуться, прошел Москву и Париж, Лондон и Палестину, но так и не нашел желаемого покоя на своей святой земле - в Гомеле над "бурными водами великого" Сожа.
Он вполне деклассированный тип и содрогается на перепутье.Лазик неприятен - маленький, необразованный, болтливый, заземленный (пожрать да поспать); контраст маленького роста, малых потребностей и великих событий, больших людей, что опекают Лазика, сами возносят и опускают его. Почему же этот шлымазл, полный неудачник вызывает сострадание?..
Может, потому что знает свой рост, предел, минимум, хотя бы в отношениях с женщинами? Не претендует на большее, хотя и готов взять все, что можно, от каждой минуты. Не строит долгосрочных планов. Люди рады обмануться - ну что ж, пусть. Ведь и самый никчемный человек заслуживает жизни! Ну, и иногда высказаться. Лазик любит поговорить, хотя это не идет ему на пользу. А мир жестоко перемалывает гомельского шлымазла.
Я хотел вежливо умереть, чтобы никого не обидеть последним вздохом. Я ведь знаю, что громко вздыхать нельзя.Это было время общественных сдвигов, время трикстеров, великого комбинатора Бендера, Самсона Самасуя да малых Лазиков. И это карикатура на эпоху: бюрократия совка (график размножения дохлых кроликов); арест за один вздох; "гуд" пролетарских писателей-бдистов; вечная свара многопартийной эмиграции; модерновое искусство; псевдопатриотизм палестинцев...
Это доведет наш текущий момент до великой диалектики.Нет, главное не сюжет, не герой. Не слово, а вторичное, невербальное, что трудно осознать и назвать, но что так мастерски передано - интонация, акцент, мелодика, вздох. Не библейские высокие метафоры - путаница лозунгов, штампов, неологизмов, характерных для 1920-х, которыми жонглирует Лазик. Не глубины мудрости Торы и Талмуда - анекдоты и мидрашы (о Давиде и лягушке; о Христе, сошедшем с небес, чтобы (снова) подменить бедного еврея и пострадать за него; о Страшном Суде, настоящем и мнимом покаянии и дудочке). Не трагизм - исключительно трагикомедия.
Кто услышит эту интонацию, кто посочувствует - только тому понравится книга.Па-беларуску
...бурная жизнь Лазика началась с неосторожного вздоха. Лучше было бы ему не вздыхать!..Як адзін цяжкі ўздых - кніга Эрэнбурга. Прыпавесць, набрынялая сумным габрэйскім гумарам. Плутаўскі раман з характэрнай картавінкай. Адысея гомельскага жыдка, які выйшаў з дому і ніяк не можа вярнуцца, які прайшоў Маскву і Парыж, Лондан і Палестыну, але так і не знайшоў жаданага спачыну на сваёй святой зямлі - у Гомелі над "бурнымі водамі вялікага" Сожа.
...он вполне деклассированный тип и содрогается на перепутье.Які ж несімпатычны Лазік - малы, неадукаваны, балбатлівы, заземлены (пажраць ды паспаць); кантраст малога росту, малых патрэбаў і вялікіх падзей, вялікіх людзей, якія апякуюць Лазіка, самі ўзносяць і апускаюць яго. Чаму ж гэты сапраўдны шлымазл, поўны няўдачнік выклікае такое неадольнае спачуванне?..
Бо ведае свой рост, свой мінімум, прынамсі ў стасунках з жанчынамі? Не прэтэндуе на большае, хоць і гатовы ўзяць усё, што можна, ад кожнай хвіліны. Не строіць доўгатэрміновых планаў падману. Людзі радыя падмануцца - ну што ж, няхай... Бо і самы нікчэмны чалавек заслугоўвае жыцця! Ну, і выказацца час ад часу. Так, Лазік любіць пагаварыць, хоць гэта не ідзе яму на карысць. А свет жорстка перамолвае гомельскага шлымазла.
Я хотел вежливо умереть, чтобы никого не обидеть последним вздохом. Я ведь знаю, что громко вздыхать нельзя.Тое быў час грамадскіх зрухаў - час трыксцераў, вялікіх камбінатараў Астапаў Бэндэраў ды Самсонаў Самасуяў, а таксама малых Лазікаў. І перад намі карыкатура на эпоху: бюракратыя саўка (размнажэнне памерлых трусікаў); арышт за адзін уздых; "гуд" пралетарскіх пісьменнікаў-будзістаў; вечная свара шматпартыйнай эміграцыі; мадэрновае мастацтва; псеўдапатрыятызм палесцінцаў...
Это доведет наш текущий момент до великой диалектики.Не, галоўнае не сюжэт, не герой. Не слова, а другаснае, невербальнае, што цяжка ўсвядоміць і назваць,але што так па-майстэрску перадаў аўтар - настрой, інтанацыя, акцэнт, мелодыя, уздых. Не біблійныя высокія метафары - блытаніна лозунгаў, штампаў, неалагізмаў, якімі адметныя 1920-я і якімі жанглюе Лазік. Не глыбіні мудрасці Тары і Талмуду - показкі і мідрашы (пра Давіда і жабу; пра Хрыста, які сыходзіць з неба, каб (зноў) падмяніць змардаванага габрэя і адпакутаваць за яго; пра Страшны Суд, сапраўднае і ўяўнае пакаянне ды дудачку). Не трагізм - выключна трагікамедыя.
Хто пачуе яго, хто паспачувае - толькі той упадабае кнігу.1197