Рецензия на книгу
Ключ
Василь Шкляр
AlenaStropalova17 декабря 2015 г.«Одні назвуть цей роман детективом. Другі добачать у ньому твір еротичний. Треті вважатимуть його містичним, окультним або й ритуальним. Усіх, хто шукатиме в цьому романі тільки перше, або друге, або третє, я прошу його не читати.” - написав автор у епіграфі до своєї книги. У мене це викликало невелике напруження, оскільки ще зі шкільних часів не люблю, коли мені вказують, що читати і як розуміти прочитане, нав'язуючи те або інше ставлення, висновки, критику. На мій погляд, це детектив з цікавими еротичними моментами і слабенькою містикою. Причому детективну лінію теж оцінюю на три з плюсом, хоч я і не шанувальник цього жанру. Мої вподобання в цьому питанні не змінилися з тих давніх часів, коли я відкрила для себе Конан Дойля та Агату Крісті. Усе, що б я не брала до рук після них, явно не дотягувало. Хиба що Сідні Шелдон, але і його детективи скоріше були основою для кінотрилерів.
Від сюжету залишається депресивне враження. І не тільки тому, що кінець скоріше в дусі “всі померли”, ніж “хепі енд”. Просто життя головного героя не стало безцільним і пустим після втрати коханої, воно було таким завжди. Так само, як і майже в усіх людей, що оточують його, включно з коханою. Це люди, які не знають, навіщо вони живуть, що роблять в житті, чого вони хочуть, про що мріють. А ті, котрі мають талант, не розуміють, що з ним робити, розтрачують його попусту. Це майже тіні. Або ж роботи, які просто очікують кінця заряду батарейок. На мене це створює депресивний вплив.
А ось що мені дуже сподобалося в книзі В. Шкляра, то це мова. Я читала роман в оригіналі українською мовою і отримала задоволення від стилю, від слів, фраз, від усієї розмаїтості літературних засобів, які використав автор. Хоча частенько я скоріше вгадувала сенс декотрих слів, ніж напевно знала їх значення. Це зовсім не така українська мова, яку я вивчала в школі. Але саме це зробило читання цікавим.6689