Рецензия на книгу

• 

  Аноним26 ноября 2015 г.

  
  "Ми вже не молодь. Ми вже не хочемо завойовувати світ. Ми втікачі. Тікаємо від самих себе. Від свого життя. Нам було по вісімнадцять років, ми тільки починали любити життя і світ, а нам довелося стріляти в них. Перший снаряд влучив у наше серце. "
  

  Книга о войне, о бытовых, эмоциональных, социальных трудностях войны. Антивоенная книга. Здравый взгляд воевавшего человека на это явление.

  
  Я ненавижу диванных умников, рассуждающих в Интернете о войнах и военных конфликтах. Мне (как человеку, пострадавшему от военного конфликта) ближе рассуждения Тьядена:
  

  
  "...тепер його цікавить, як, власне, виникають війни.
  

  • Здебільшого через те, що якась країна тяжко скривдила іншу,- впевнено пояснює Альберт.

  
  Тьяден прикидається, ніби не

  • Якась краіна ? Щось я не збагну. Хіба гора в Німеччині може скривдити гору у Франції ? Або річка, або ліс, або поле ?
  • Ти справді такий бовдур чи тільки прикидаєшся ?- сердиться Кроп.- Я ж не те хотів сказати. Якийсь народ скривдив інший...
  • Тоді мені нема чого тут робити,- каже Тьяден,- мене ніхто не кривдив."

  ив."

"- Ти, Тьядене, уперше сказав щось слушне. Держава й батьківщина - це таки справді не одне й те саме."
" - А чого ж тоді воюємо ?- дивується Тьяден.
Кач
• Бо є люди, що мають з війни користь."

  И это так. Совершаются лицензионные убийства во имя идей и информации из СМИ, чтобы на самом деле набить чьи-то карманы.

то карманы.
Люди ломаются, разрушается сознание целого поколения. Война - великое зло, его нечем оправдать.
"Наші руки - земля, наші тіла - глина, а наші очі - дощові калюжи."