Рецензия на книгу
Милый друг
Ги де Мопассан
Dariamr21 ноября 2025 г.Це роман, що з перших сторінок занурює нас у хижу й спокусливу атмосферу паризького суспільства кінця XIX століття, де блиск світських салонів прикриває моральну пустку. У центрі історії - Жорж Дюруа, людина, яка, «вхопивши вдачу за хвіст», упевнено підіймається кар’єрними сходами. У нього є все, що потрібно для успіху: зовнішня привабливість, освіченість, хитрість і холодна корисливість. Дюруа -це герой, який іде вперед, не озираючись, і не зупиняється ні перед чиїми почуттями, ні перед чиїми життями.
На поверхні роман здається просто історією про кар’єрний злет і соціальні амбіції. Але про що він насправді? Про мораль, праведність, пороки.Про те, як Мопассан майстерно зриває маски з удавано благородних аристократів і викриває справжню природу французького «вищого світу», де кожен мислить лише про вигоду.
Чи про любов це? Так, але не про ту ідеалізовану, куртуазну, платонічну любов, яку оспівували романтики. Це роман про любов до себе. До власної вигоди. До комфорту, багатства, впливу. Можливо, навіть до жінки - але чи усвідомлює це сам Дюруа? Чи заслуговують жінки, які його оточують, на таке ставлення? Чи радше вони стають інструментами в складній грі, де почуття - лише валюта?
Ще один ключовий мотив твору - заздрість. Саме вона стає внутрішнім двигуном героя, тією темною енергією, яка штовхає його діяти, обманювати, інтригувати, зваблювати. Дюруа прагне не просто успіху - він прагне того, що мають інші, і хоче мати це будь-якою ціною.
Та попри всю галерею другорядних персонажів, для мене головний герой -неприємна, навіть огидна людина, яка за рахунок харизми та «солодких слів» з дивовижною легкістю обманює інших. Дюруа -це той тип чоловіка, який завжди знайде шпарину, скористається слабкістю, скаже саме те, що хочуть почути. У його чарівності є щось хижо-підступне, і ця подвійність робить його таким захопливо складним.
Це історія тріумфу паразита -людини, яка, маючи мінімум стартових можливостей, зуміла завдяки хитрощам, маніпуляціям та блискавичним реакціям здобути вплив, гроші й статус. Дюруа не створює й не примножує жодних цінностей -він лише паразитує на чужих талантах, чужих почуттях, чужих слабкостях.
І все ж є в ньому риса, яку неможливо ігнорувати: упертість, працездатність, уміння не зупинятися. Його шлях -це шлях людини, яка не опускає рук. Він не просто легковажний авантюрист; він авантюрист працелюбний. Його амбіції не лишаються мріями, а він щодня працює над тим, щоб піднятися ще вище. У цьому є парадокс: ми засуджуємо його мораль, але не можемо не відзначити силу волі, з якою він будує свою імперію брехні.
Саме в цій подвійності й полягає цінність роману: Мопассан показує нам, що успіх може бути збудований на таланті, але так само і на пороці. І часто суспільство не помічає різниці.
892