Рецензия на книгу

• 

  sireniti8 ноября 2025 г.

  Коли закінчиться війна…

  «Для тих, хто коїть ці злочини, та для тих із нас, хто мовчки спостерігає, війна є гарним виправданням,— він поставив пляшку на стіл і відпив вина,- але пізніше, коли війна закінчиться, коли ми повернемось додому, повечеряємо в родинному затишку, поцілуємо своїх дружин на ніч, ми всі будемо мучитися жахливими снами. Кожен сам знає, від чого буде прокидатися щоночі в холодному поту. Почуття власної провини мучитиме нас до останнього дня, та и по смерт всі ми опинимося в пеклі разом із Гітлером. От побачиш, уся Hімеччина десятиліттями розплачуватиметься за наші гріхи. Але все це називатиметься воєнними злочинами, тільки якщо ми програемо війну»

  Трохи (трохи багато ;) часу пройшло, як прочитала цю книгу. Це мій дуууже давній довгострій. Аж вигоріли сторінки. Але ж на такі історії треба налаштуватись, то ж коли вона випала в грі, то це і стало своєрідним поштовхом.

  Не можу сказати, що це було дуже важко. Але і легким чтивом цей роман теж назвати не можу. Це щось таке десь посередині, як і моя оцінка.

  Історія кохання німецької дівчини і єврейського хлопця в нацистській Германії мала б завершитися драматично, але не цього разу. Марі Вайсман нагородила своїх персонажів важкою долею, провела через складні випробування, розлуку і голод, концтабір і зраду, але фінал їм залишила щасливий. Можливо це і правильно. Але вийшло все дуже сиропно і ванільно, тобто неправдоподібно навіть для художньої версії.

  Читала, що за основу роману автор взяла історію своєї сімʼї. Події тих часів вона передала майже достовірно. Страх, зневіру, поневіряння, примус служити фюреру і так далі. А кохання вона вигадала. От і вийшло щось таке, напівреальне.

  А сливове дерево тут, як символ. Символ життя, нескореності, символ перемоги над злом. А ще воно в деякій мірі допомогло вижити родині Бельц в скрутні часи.

  P. S. Відгук вийшов трохи сумбурний і добре рваний. Війна міняє сприйняття. Ще кілька років тому, я би лила сльози над книгою. Але… все уже не те. І не так

  KillWish
  6/9

  Перевод.

  «Для тех, кто совершает эти преступления, и для тех из нас, кто молча наблюдает, война — хорошее оправдание, — он поставил бутылку на стол и выпил вина, — но позже, когда война закончится, когда мы вернёмся домой, поужинаем в семейном уюте, поцелуем своих жён на ночь, мы все будем мучиться ужасными снами. Каждый сам знает, от чего будет просыпаться каждую ночь в холодном поту. Чувство собственной вины будет мучить нас до последнего дня, да и по смерти все мы окажемся в аду вместе с Гитлером. Вот увидишь, вся Германия десятилетиями будет расплачиваться за наши грехи. Но все это будет называться военными преступлениями, только если мы проиграем войну»

  Немного много времени прошло, как прочитала эту книгу. Это мой оооочень древний долгострой. Аж выгорели страницы. Но ведь на такие истории надо настроиться, так что, когда она выпала в игре, то это и стало своеобразным толчком.

  Не могу сказать, что было очень тяжело. Но и легким чтением роман тоже назвать не могу. Это что-то такое где-то посередине, как и моя оценка.

  История любви немецкой девушки и еврейского парня в нацистской Германии должна была закончиться драматично, но не в этот раз. Мари Вайсман наградила своих персонажей тяжелой судьбой, провела через сложные испытания, разлуку и голод, концлагерь и предательство, но финал им оставила счастливый. Возможно это и правильно. Но получилось всё очень сиропно и ванильно, то есть неправдоподобно даже для художественной версии.

  Читала, что за основу романа автор взяла историю своей семьи. События тех времён она передала почти достоверно. Страх, уныние, лишения, принуждение служить фюреру и так далее. А любовь она придумала. Вот и получилось что-то такое, полуреальное.

  А сливовое дерево здесь, как символ. Символ жизни, непобедимости, символ победы над злом. А еще оно в некоторой степени помогло выжить семье Бельц в трудные времена.

  П. С. Отзыв получился немного смутный и рваный. Война меняет восприятие. Ещё несколько лет назад, я бы лила слезы над книгой. Но... всё уже не то. И не так

  43

  212