Рецензия на книгу

• 

  GaLina_KGB20 сентября 2015 г.

  КОМПАСЫ ЛОМАЮТСЯ

  Книга «Убийство на пляже» зацікавила мене майже одразу. Обкладинка визвала асоціацію з американським серіалом «Убийство» («The Killing», 2011-2014, постер другого сезону), яким я залишилася задоволеною, хоча він дещо похмурий.

  Отже, в маленькому туристичному містечку на узбережжі знайдено тіло одинадцятирічного хлопчика. Головні герої – слідчі по справі: детектив-інспектор Алек Харді і детектив-сержант Еллі Міллєр – дуже контрастують між собою.

  Еллі важко залишатися об’єктивною і всі свідчення ставити під сумнів, адже вона виросла в цьому місті. Погодьтеся, важко вести розслідування, коли мати жертви – твоя найближча подруга, а її чоловік, класично, стає першим підозрюваним. Коли твого сина, як найкращого друга жертви, необхідно офіційно допитати, а твій племінник – репортер місцевої газети, що пише про справу. Це її місто, це її знайомі і сусіди, вони не можуть їй брехати. А брехні по ходу слідства виявляється чимало, кожен в цьому маленькому містечку щось тай приховує. І, хоча Еллі стикається з обманом, вона не перестає вірити у невинність кожного, кого знає, що не робить з неї поганого детектива.

  Харді наоборот – похмурий і цинічний, все ставить під сумнів. Алека тільки-но перевели в це містечко і, як "новенькому", йому легше залишатися об’єктивним. Він ставить в ряд підозрюваних більшість жителів міста і шукає вбивцю методом виключення. Детектив-інспектор має також і свої особисті проблеми – це хвороба, яку він замовчує, та скандальна незавершена справа, що не залишає в спокої.

  Окрім експертиз, доказів та підозр в книзі розкрито роль (не завжди добросовісних) ЗМІ у подібних ситуаціях. Репортери-стервятники, в пошуках резонансних історій, розкопують чимало неприємних фактів про деяких жителів. Не розібравшись до кінця в ситуації, аналізуючи ці факти з "необхідної" для сенсації сторони, вони призводять до жахливих наслідків. Не обійшлося і без так званих "екстрасенсів", що використовують горе сім’ї жертви як спосіб для маніпулювання.

  В книзі немає нічого особливого, просто історія, яка легко читається. До стилю/тексту/перекладу зауважень немає, нічого не запам’ятовується, але й не дратує. Цікаво, що розслідування не є домінуючою лінією роману. Події розкриті з різних сторін: детективи, сім’я жертви, ЗМІ, церква, суспільна думка. Історія не закінчується на зізнанні, в кінці ще подано кілька сторінок про "після". Як кожен з дійових осіб сприйняв інформацію про арешт, це робить роман цілісним та завершеним.

  Я не старалася вгадати хто винен. Ніколи не пробую вгадувати – боюся помилитися. Я просто йшла за автором до розв’язки, терпляче чекала коли він підведе мене до винного, який зробить зізнання. О, і я би не вгадала. Думаю, що не вгадала би. І ви не вгадаєте.
  

  
  Все, кого мы допрашивали, способны на это. При определенных обстоятельствах.

  12

  200