Рецензия на книгу

• 

  crazy_squirrel

  2 сентября 2015 г.

  Говорити про «Маленького принца» — невдячна справа. Усі його читали, а хто не читав, той, принаймні, знає. Але тепер «Маленького принца» можна показувати. Та ще й так показувати, що можна і не читати) Достатньо одного слова — Єрко. Дивіться самі (усе збільшується, по можливості і кліку):
  

  Я закохалася в цю книгу ще тоді, як А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА тільки анонсувала її вихід з невідомою датою. Адже як можна не закохатися в погляд Лиса, такий печальний, такий благальний?...
  

  Як на мене, книгу можна купити навіть лишень заради однієї обкладинки. Вставити в рамку, повісити на стіну і милуватися. І згадувати, що головного очима не побачиш, а пильно дивиться тільки серце. Що треба відповідати за тих, кого ти приручив. Що кожен — то окрема планета, яку щоранку потрібно прибирати, а баобаби слід виривати ще молодими пагінцями. Що десь у світі є троянди з шипами і баранці, які можуть їх з’їсти, і це справді важливо.

  Є в книзі ще одна картина (неможливо називати це просто «ілюстраціями»), яка заворожує.
  

  Скільки в ній суму, безсилля, смутку — і веселих дзвіночків сміху Принца. Скільки всього того, що Екзюпері хотів сказати, а Єрко — намалював. «Маленький принц» — дивовижна казка, яка породжує щемливу тугу за тими висотами, куди сама ж піднімає. У Єрка ця туга стає зримою і відчутною.

  На жаль, в мережі зовсім мало фотографій книги зсередини, тому далі я покажу те, що спробувала сфотографувати своїми далеко не фотографськими руками.

  +7

  Найкращі друзі дарують найкращі книги.

  19 понравилось

  113