Рецензия на книгу
Intermezzo
Михайло Коцюбинський
dolli_k26 августа 2015 г.На небі сонце - серед нив я. Більше нікого. Йду.
Пізно я повертався додому. Приходив обвіяним духом полів, свіжий, як дика квітка. В складках своєї одежі приносив запах полів, мов старозавітний Ісав. тСпокійний, самотній, сідав десь на ганку порожнього дому й дивився, як будувалась ніч. Як вона ставила легкі колони, заплітала сіткою тіней, зсувала й підносила вгору непевні, тремтячі стіни, а коли все це зміцнилось й темніло, склепляла над ними зоряну баню.
Тепер я можу спокійно спати, твої міцні стіни стануть між мною і цілим світом. На добраніч вам, ниви.
Ніколи перше не почував я так ясно зв'язку з землею, як тут. В городах земля одягнена в камінь й залізо - і недоступна. Тут я став близький до неї. Свіжими ранками я перший будив сонну ще воду криниці.
Коли лежиш в полі лицем до неба і вслухаєшся в многоголосу тишу полів, то помічаєш, що в ній щось є не земне, а небесне.
Щось наче свердлить там небо, наче струже метал, а вниз спадають тільки дрібні, просіяні згуки. Ниви шумлять навколо і заважають. Жену від себе голоси поля, і тоді на мене, як дощ, спадають небесні.
Я теж утомилась від постійних "треба", мене теж втомили надокучливі люди. Хочеться сховатися серед зоряної тиші, затулити вуха, замкнути душу і кричати: "Тут вхід не вільний!" Але кричати так, щоб ніхто не почув, щоб тільки небо й безкраї поля були моїми єдиними слухачами. Бо ж вони єдині будуть слухати шум твоєї душі й не вливати тобі у вуха нескінченний гомін невдоволеного людства. Вони будуть слухати й почують...191,5K
