Рецензия на книгу
Жизнь взаймы
Эрих Мария Ремарк
sofiahoft23 июля 2015 г.Кто хочет удержать — тот теряет. Кто готов с улыбкой отпустить — того стараются удержать.Книгу, я прочитала в 2 присісти, мене ніколи не тянуло до Ремарка, було просто цікаво від чого всі у захваті. І я зрозуміла, все розвивається спокійно і плавно, ніби ти плаваєш у морі подій і персонажів, відчуваєш епоху твору на собі, захоплюєшся головними героями, їхнім коханням.У творі немає тупих діалогів, наївних героїв, немає дріб'язкових проблем, там все глобальніше - ти, або доганяєш смерть, або ж тікаєш від неї.
— Некоторые люди уходят слишком поздно, а некоторые — слишком рано, — заявил он, — надо уходить вовремя…Ремарк взяв двох таких людей, гонщика Клерфе і дівчину, хвору на туберкульоз - Ліліан. Здавалося, що може бути спільного у цих людей, а спільне у них те, що кожен живе як в останнє, кожен ходить по краю життя, тому вони і покохали один одного.
Ліліан, проживала все, як в останній раз, все для неї було нове, та непізнанне, вона розуміла, що смерть тінню ходить біля неї, вона (смерть) ніби чекала, поки Лілі нап'ється сповна враженнями, і змогла спокійно відійти у інший світ.
— Для вас он значит больше. Вы носите смерть, как другие носят платье, отливающее разными цветами. Это и есть ваш настоящий любовник, по сравнению с ним все остальные ничего не стоят. Вы знаете это, но стараетесь забыть, что приводит в отчаяние людей, которые хотели бы вас удержать. От смерти вы бежите к жизни.Клерфе - людина без майбутнього, він живе у постійному круговороті машин і смерті, він не думає про те, чи наступна гонка не стане останьою, все було до того, як він зустрів Лілан- незвичайну дівчину, яка показала йому, що таке життя, як потрібно жити.
«Вот что отличает ее от тех, кто толчется здесь, — думал Клерфэ. — Все они стремятся либо к приключениям, либо к бизнесу, либо к тому, чтобы заполнить шумом джазов пустоту в себе. Она же гонится за жизнью, только за жизнью, она как безумная охотится за ней, словно жизнь — это белый олень или сказочный единорог. Она так отдается погоне, что ее азарт заражает других. Она не знает ни удержу, ни оглядки. С ней чувствуешь себя то старым и потрепанным, то совершеннейшим ребенком. И тогда из глубин забытых лет вдруг выплывают чьи-то лица, воскресают былые мечты и тени старых грез, а потом внезапно, подобно вспышке молнии в сумерках, появляется давно забытое ощущение неповторимости жизни»."Позичене життя" було моїм знайомством з Ремарком, книга лишає після себе присмак спокою, нехай і кінець драматичний. Я насолоджувалася книгою, як ранішньою кавою, нема різниці у тому, як її бачать інші люди, я бачу її так.
— Жизнь. Она расточает каждого из нас, подобно глупцу, который проигрывает свои деньги шулеру.646