Рецензия на книгу

• 

  Аноним17 июля 2015 г.

  Здається, люди поділилися на тих, хто в захваті від цієї книжки і тих, хто не може передати словами яка вона величезна і нудна, і як жаль потраченого часу... Я не можу сказати, що мені жаль часу, витраченого на її прочитання (якось так склалося, що я не жалію про втрачений час від прочитання нецікавої книги, я жалію втрачений час, коли я не читала...от). Та й назвати Шантарам нецікавою неможливо. На початку, так взагалі читала з нетерпінням, поглинала сторінки щоб швидше дізнатися що ж там було колись з головним героєм, що ж там з ним станеться в Індії, та потім якось події стали надто передбачуваними (тому що вони певною мірою повторювалися і розвивалися однаково) та й головний герой аж надто вже ідеальний : такий собі гангстер, який завжди носить ніж при собі і готовий пустити його в хід при першій можливості, дуже любить простий люд, але вважає себе недостойним їхньої любові і розуміння, свій брат серед мафіозі і піде на будь-яку справу разом з ними чи то заради них (будь то війна в Афганістані, чи круті розборки за територію і гроші), але разом з тим, вважає себе іншим, бо, на відміну від них, ніколи нікого не вбив (хоча й дуже хотів і декілька разів був на межі) і гордиться цим! Він вміє кохати всім серцем і обіцяти зробити будь що для коханої, але коли вона просить не їхати і залишитися з нею, то Шантарам як вірний і відданий пес мчить до свого покровителя залагоджувати справи. Він відкрив клініку для бідних у нетрях (трущобах) і не покинув їх навіть під час холери, хоча згодом набридло жити у бідності...та й навіщо, коли можна заробляти "легкі" гроші на наркотиках, махінаціях з валютою, краденим золотом та паспортами. Отакий він Шантарам - різносторонній, непередбачуваний і разом з тим найкращий друг і "свій" хлопець, який у всіх викликає симпатію і захват.

  5

  24