Рецензия на книгу

• 

  Аноним8 июня 2015 г.

  Кажуть, секрет щастя в тому, щоб не думати про майбутнє. Не будувати плани, не чіплятися за минущі дрібниці, а жити сьогодні, насолоджуватися, що ти тут і зараз.
  Кажуть, в очах вічності наше життя — менше за спалах іскри, мабуть, вона її і не помічає взагалі. То чи варто тоді взагалі перейматися за якісь невдачі, чиюсь думку, тим паче — гроші, шматочки паперу?
  Ліліан і Клерфе — ідеальні адепти цієї школи філософії, кожен по-своєму, дуже по-різному, але так пасуючи один до одного. Кожен з них постійно женеться зі смертю наввипередки, але хто переможе?
  Ліліан хвора туберкульозом, і для неї кожен день — скарб. Тож зрозуміло, що ніяк вона не хоче марнувати той скарб у глухому санаторії в горах, де нічого не трапляється, де тільки суворий режим і рентгени. Клерфе — автогонщик, він ніколи не знає, чим закінчаться його нові перегони, якщо закінчаться, а з-за плеча йому постійно зазирають спогади війни. Кожному з них здається, що й інший так же легко ставиться до життя і намагається отримати від нього максимум насолоди, не думаючи про майбутнє, тому що його — майбутнього — з ним може і не статися. А втім, Клерфе все ж хоче звичайного, «нормального» життя, з будинком біля моря і коханою жінкою. А Ліліан… Вона повсякчас повторює, що не має часу і що вже мусить йти, здається, вона так зациклилася на ідеї своєї скороминучості, що за нею й не встигає отримати справжнє задоволення від того, що її оточує.
  І, звісно, смерть. Це ж Ремарк. Вона завжди приходить нечутно і — несподівано. Ніби й розумієш, що це має статися, а маєш удар по голові і дику пустку всередині, ніби то не зі світу вирізали шмат, а з тебе…
  Єдине, що дійсно зіпсувало враження — це переклад. Обіцяли переклад на українську, якого ще не було. Буцім зроблений з німецького оригіналу без купюр. А в результаті вийшло, що то переклад не на українську, а на… львівську говірку. Дуже багато діалектизмів, будова речення специфічна. І хоч там що, я не можу зрозуміти, як бельгійка може казати «кудою», «тудою», «помер на тиф», «лижви» замість «лижі», «мене болить голова», а не «у мене болить». А найкраще — «мій стрийко»! Аби то ще був твір львівського автора чи хоча б польського, угорського, когось, хто жив близько до західної України… А так…

  Ремарк — майстер, який вміє стільки думок і відкриттів розпорошити по книзі, що її можна перечитувати і перечитувати. Щоб розуміти краще, цінувати більше, жити повніше. І хоч інші його книги зачепили мене більше, та й кажуть, що «Життя у позику» — далеко не найкращий його твір, а втім, і тут багато чого, що хочеться занотувати і носити в голові, доки не закарбується.

  12

  268