Рецензия на книгу

• 

  CominskiSaturable7 апреля 2015 г.

  Квіти для Елджернона - науково-фантастичне оповідання (софт сайнс-фікшн) американського письменника Даніела Кіза. Ця книжка входить до категорії тої літератури, яка залишає за собою післясмак.
  Головний герой – Чарлі Гордон, 32-річний чоловік з розумовими вадами, який озброєний потужною мотивацією і бажанням вчитися. Він погодився на операцію, яка мала штучно покращити його інтелект. Книжка написана у формі звітів, які Чарлі писав для цього експерименту. На початку, його граматичні помилки, дитяче мислення і наївність викликають досить невизначені емоції. Читаючи далі, помічаєш все більший і більший прогрес. Він опанував пунктуацію, вивчив як пишуться нові для нього слова, почав читати складну літературу. Він помітив у собі рису, непритаманну колишньому Чарлі – він почав пригадувати сценки з свого дитинства, йому почали снитися сни, він мав почуття гніву, провини, і навіть… кохання. Набуті ним знання «пролили світло» на його оточення. Він зрозумів, що його «друзі» лише використовували його і насміхалися з нього. Тепер він почувався самотнішим, ніж був будь-коли раніше. Раніше всі насміхлися, зневажаючи його за невігластво й тупість, тепер його ненавиділи за знання та розуміння. Чарлі завжди був «винятком» і ніхто не визнавав у ньому особистість ні до, ні після цього експерименту.
  Піднявши свій IQ від 60 до 200, Чарлі перетворився із звичайного прибиральнька в пекарні в справжнього генія. Та навіть це не допомогло йому вирішувати всіх проблем. Він не раз потрапляв у безвихідне стновище і розумів, що відповідь на його запитання не можна знайти в книжках.
  Його пам`ять до нього поверталася і він пригадав практично все своє дитинство. Він хотів зустрітися з батьками і запитати, чому вони так вчинили з ним, та його щось зупиняло. Він часто задавався питанням «Чи заслуговує минуле на те, щоб знати його?».
  Несподівано, Чарлі почав відчувати гудіння в вухах, тремтіння і нудоту. Часто в нього були галюцинації: він бачив, як за ним стежить ще той, колишній Чарлі. Це траплялося з ним вже регулярно і він не розумів, що з ним коїться. Коли проблеми почали виникати і з Елджерноном (мишка, на якій теж проводився цей експеримент), Чарлі почав досліджувати свою хворобу і дізнаватися, що з ним буде далі. Він не знав скілки в нього ще є часу, але марно витрачати його не збирався. Чарлі навідав родичів і продовжував досліджувати можливі наслідки експерименту в надії на те, що він зможе внести свій вклад в науку. Парелельно, він продовжував писати свої звіти, адже розумів, що він єдина людина у світі яка може таке писати.
  Всі вміння і можливості покидали Чарлі. Розуміючи це, він свідомо написав свій останній звіт, який не може не розчулити.
  Це дуже сумна історія. Спочатку Чарлі був блазнем і розвагою для своєї колишньої компанії, а потім невизнаним генієм в суспільстві інтелектуалів. Він зміг піднятися дуже високо, але лиш для того, щоб знову впасти.
  Думаю, не кожен захоче перечитувати цю книжку. Проте, в тому, що ніхто не пошкодує про її прочитання – я не сумніваюсь.
  Як на мене, це не просто фантастика. Це фантастичний реалізм. Фантастика в тому, що такий експеримент просто неможливий, а реалізм... Реалізм – повернення туди, де все починалося, але тільки в глибшому розпачі, смутку, бо ти вже знаєш, що є інше життя, що може бути все по-іншому, але вже не в силах щось змінити…

  2

  33