Рецензия на книгу

• 

  Аноним19 декабря 2024 г.

  За допомогою книг можна прожити тисячі життів. Або знайти сили для одного дуже довгого.

  Почну з мови автора. Стиль Вікторії Шваб доволі приємний. Вона використовує захоплюючі образи та метафори, що дозволяють краще зануритися в загальну атмосферу та внутрішні переживання героїв. Завдяки цьому відчувається зв’язок із персонажами. Саме оповідання переносить нас то в часи мандрівок героїні, то в сьогодення. Ці дві часові лінії грамотно змінюють одна одну, і читач від цього не втомлюється.Час немов переплітається, наче вітер, що змінює напрямок, і ці дві лінії, зливаючись, створюють справжній ритм, який не дає відволіктися.
  Персонажі цієї книги — це не просто герої, це живі душі з болем і надіями.Почнемо з мого улюбленця і "винуватця цього свята" — нашого темного бога Морока. Саме на цього героя я покладала великі сподівання, і вони в значній мірі справдилися. Що ж поробиш, якщо моя душа обожнює темних персонажів? Морок з перших сторінок підкорює своєю харизмою та чарівністю. Чого варте тільки його звертання до героїні — «Мила».Подумати тільки, його позиціонують як злодія. Хоча, як на мене, він не злодій у цій історії, а божество, яке просто хоче дотримання угоди. І не можна забути, скільки разів він рятував та допомагав головній героїні.Морок не просто персонаж, а ціла сутність, яка тримає в руках нитки долі.
  Адді — це жінка, яка йде шляхом відмови від своєї долі, намагаючись вирватися з оковів світу, що її оточує. Вона не просто сильна, вона насправді є символом боротьби з системою, яку так важко змінити. Відчай? Так, але не тільки. Її рішення укласти угоду з богом ночі — це більше, ніж просто втеча. Це її спосіб сказати "ні" світу, що не залишає їй вибору. І ось тут проявляється її незламність. Вона не здається навіть перед самим Мороком, не дозволяє йому взяти верх, хоча і змушена платити високу ціну за свою свободу. Вона намагається зрозуміти світ, пізнати його та вивчити до останнього куточка. Її розум і допитливість змушують захоплюватися, коли вона, здається, обводить прокляття Морока навколо пальця. Її внутрішня сила поєднується з дитячою мрійливістю і відкритістю до нового — і це додає їй людяності. Адді шукає свою ідентичність і свою ціну за свободу, поринаючи в складний танок між темрявою та світлом.

  Генрі, на відміну від Адді, є слабшим персонажем. Його душа переповнена сумнівами, і він більше схильний до самознищення. Можливо, тому він і не став тим, хто кинув виклик системі, як це зробила Адді. Він здається потерпілим від обставин, у той час як Адді бореться з ними. Проте його вчинок в кінці книги надає його образу глибину, він здобуває свою власну перемогу — хоча й за високою ціною.

  Але що ж насправді є цією книгою? Це розповідь про самотніх людей, які шукають любові, хочуть залишити слід у світі, аби їх пам'ятали. Це пошук свого місця в житті, пошук сенсу серед великої суєти. І хоча все це відбувається в світі фентезі, в ньому приховані питання про природу людини. Що є наша життя? Що таке людина, якщо не сліди, які вона залишає на землі? Це філософське питання, яке ставить сама книга.
  Кінець мені сподобався — він логічний, правильний, з присмаком полину. Рідко зустрічаю такі кінцівки, і, закриваючи книгу, я подумала: «Все правильно, прекрасно».
  Вікторія Шваб не тільки написала фентезі, вона створила справжній твір про душу, про людську природу, про вибір і наслідки. Її книга є своєрідним дзеркалом, у якому кожен може побачити свою власну боротьбу з обставинами.

  5

  302