Рецензия на книгу
Соло для Соломії
Владимир Лис
Nina_M18 марта 2015 г.Якось так трапилося, що тривалий час не читала українських авторів. І тут завдяки lyudaradon випала чудова нагода прочитати щось новеньке із сучасної української літератури. Зумисне обрала невідомого мені автора, адже так хочеться приємних відкриттів, знайомств. І мій вибір не розчарував.
Кажуть, життя прожити - не поле перейти. Золоті слова. От і в книзі на читача чекає історія непростого життя звичайної української жінки, чий шлях не всипаний трояндами. Тут вам і любовний трикутник, і делікатні теми, і кохання, і тяжка праця, і війна, і колективізація та комуністичне моралізаторство. А жінка прагне щастя, хоче бути коханою дружиною, бажає реалізуватися як мати. Скільки труднощів і випробувань чекає на неї, та вона готова дарувати тепло душі своєї, прощає й за довгі роки не вчиться бути щасливою за рахунок когось.
Книга – зразок прекрасного продовження традицій реалізму в українській літературі (Іван Нечуй-Левицький, Панас Мирний, Борис Грінченко), роману виховання, соціально-побутового та психологічного роману. Мова твору близька до манери Миколи Гоголя - народні вислови і звичаї змальовані з етнографічною прискіпливістю. У цьому й складність – важко передати тонкощі під час перекладу, тож, найімовірніше, роман залишиться надбанням читачів, що знають українську.
Це щемка, ніжна і правдива жіноча проза, написана чоловіком. Вкотре переконуюсь, що саме чоловіки точніше й тонше відчувають жіночу душу, адже жінки так часто й самі не розуміють, чого хочуть.Для тех, кто читает на русском
Как-то так случилось, что длительное время не читала украинских авторов. И тут благодаря lyudaradon появилась замечательная возможность прочитать что-то новенькое из современной украинской литературы. Специально выбрала неизвестного мне автора, ведь так хочется приятных открытий, знакомств. И мой выбор не разочаровал.
Говорят, жизнь прожить – не поле перейти. Золотые слова. Вот и в книге читателя ждет история непростой жизни обычной украинской женщины, чей путь не усыпан розами. Здесь вам и любовный треугольник, и деликатные темы, и любовь, и тяжелый труд, и война, и коллективизация, и коммунистическое морализаторство. А женщина хочет счастья, хочет быть любимой женой, желает реализоваться как мать. Сколько трудностей и испытаний ждет ее, но она готова дарить тепло своей души, прощает и за долгие годы не учится быть счастливой за счет кого-то.
Книга – образец прекрасного продолжения традиций реализма в украинской литературе (Иван Нечуй-Левицкий, Панас Мирный, Борис Гринченко), романа воспитания, социально-бытового и психологического романа. Язык произведения близок к манере Николая Гоголя - народные обороты и обычаи вырисованы с этнографической придирчивостью. В этом и трудность – тяжело передать тонкости во время перевода, поэтому, скорее всего, роман останется достоянием читателей, знающих украинский.
Это щемящая, нежная и правдивая женская проза, написанная мужчиной. В который раз убеждаюсь, что именно мужчины точнее и тоньше чувствуют женскую душу, ведь женщины так часто и сами не понимают, чего хотят.20457