Рецензия на книгу

• 

  Valeriya_Andreeva14 марта 2015 г.

  ...А для себе я не хочу нічого... Нічого, крім Істини...
  
  

  • Ех, синку! - похитав головою батько. - Скільки їх було і є - всіх тих "знаючих" людей, мудреців! А що вони вдіяли, що дали людям? Один зав'язую - інший розв'язує. Один торочить так, а другий - інак!

    Повість починається з того, як піфія Феоклея каже батькам Піфагора, що у нього буде щаслива доля.

  
  Змалку він був не простою людиною.
  Він не хотів жити звичайним життям як його батьки:
  

  
  - Ну чого тобі треба?
  - Розгадки.
  - Розгадки чого?
  - Найголовніша таємниця… хто я ? Звідки й куди?

  Ще юнаком він відправився на пошуки Істини. Це було його ціллю – знайти Істину.
  Все його життя – це випробовування, пошуки розгадки. Але ця Істина була звичайним привидом.
  Піфагору здавалось, що він от-от знайде бажану відповідь на свої питання, але все було марно. У кожного мудреця, якого Піфагор зустрічав на своєму шляху, було своє власне поняття Істини. Ніхто не зміг задовольнити Піфагора своєю відповіддю.
  

  
  Що не мудрець - то інша ідея.

  Він шукав ту Істину зовні, а виявилося, що істина - у собі.
  

  
  

  • Тільки ж долю ти мені нагадала не таку, як насправді...
  • Яку ж я пророкувала тобі долю?
  • Прекрасну й щасливу. І ще одне - оракул запевняв, що я буду славен для всіх віків і народів...
  • Ну що ж, шукачу, - спокійно озвалася піфія, - ти невдоволений своєю долею? Вона була нещасливою?
  • Я звідав рабство й обман, - гірко промовив Піфагор. - Я шукав і помилявся, прагнув і падав у тяжкій дорозі мети. Я мчав за марою, а втрачав своїх рідних і близьких... Я шукав у далеких краях, а відшукав - у собі...

    У одному піфія не помилилася - Піфагор став славен для всіх віків і народів.

  5

  255