Рецензия на книгу

• 

  juliamishchenko8718 мая 2024 г.

  Ця книга випадково опинулася на моїй поличці. Бо я дуже люблю книжкові експерименти й іноді купую таємні книги. По-перше, це цікаво, а по-друге - допомагає відкривати нових авторів або жанри.

  Раніше абсолютно нічого не чула про Жан-Поля Дідьєлорана.

  І навряд би купила цю книгу свідомо, бо у мене якось не складається дружба з сучасною французькою літературою.

  На мою думку, ця література дещо специфічна і не зовсім зрозуміла.

  Ну от не розумію я, навіщо в книжках детально описувати громадський туалет і як його використовують за призначенням?

  Можливо, в цьому є якась імпозантність. Можливо, я не орієнтуюся в естетиці та глибинних смислах.

  Але такі описи не підсилюють мій інтерес до книги.

  Ще, часто у французьких авторів зустрічаються герої з високим рівнем інтелекту, освіти та культури, які за власним вибором працюють простими робітниками - вахтерами, охоронцями, прибиральницями.

  Вони молоді, здорові, розумні. У них не сталося якогось горя чи скрутних обставин. Вони так захотіли.

  Що це - досягнення дзену та просвітлення чи, навпаки, якась інфантильність? Мати здібності, таланти, інтелект і не використовувати їх?

  Чи це дійсно така ментальність французів? Чи може це якась модна течія в їхній літературі? Не знаю...

  Якщо повернутися до "Читця в ранковому експресі", то попри двох зазначених вище фактів - це така собі сучасна історія "Пурпурових вітрил" Олександра Гріна.

  Є дівчина, що чекає принца. І є "принц", що нічого особливого не робить, а лише підслухав про її мрію і зіграв на цьому.

  В результаті ми маємо романтичну казочку на сучасний лад, з ноткою французької оригінальності щодо туалетів :)

  Книга не погана, і не хороша; невеличка за об'ємом; легка, ненав'язлива - прохідна.

  
  

  
  

  
  

  
  

  Эта книга случайно оказалась на моей полочке. Я очень люблю книжные эксперименты и иногда покупаю тайные книги. Во-первых, это интересно, а во-вторых – помогает открывать новых авторов или жанры.

  Раньше совершенно ничего не слышала о Жан-Поле Дидьелоране.

  И вряд ли бы купила эту книгу сознательно, потому что у меня как-то не складывается дружба с современной французской литературой.

  По моему мнению, эта литература несколько специфична и не совсем ясна.

  Ну вот не понимаю я, зачем в книгах подробно описывать общественный туалет и как его используют по назначению?

  Возможно, в этом есть некая импозантность. Возможно, я не ориентируюсь в эстетике и глубинных смыслах.

  Но такие описания не усиливают мой интерес к книге.

  Еще, часто у французских авторов встречаются герои с высоким уровнем интеллекта, образования и культуры, которые по собственному выбору работают простыми рабочими – вахтерами, охранниками, уборщицами.

  Они молоды, здоровы, умны. У них не случилось какого-нибудь горя или затруднительных обстоятельств. Они так захотели.

  Что это – достижение дзена и просветления или, наоборот, какая-то инфантильность? Иметь способности, таланты, интеллект и не использовать их?

  Действительно ли это такая ментальность французов? Может  это какое-то модное течение в их литературе? Не знаю...

  Если вернуться к "Чтецу в утреннем экспрессе", то, несмотря на два указанных выше факта - это современная история "Алых парусов" Александра Грина.

  Есть девушка, ожидающая принца. И есть "принц", что ничего особенного не делает, а только подслушал о ее мечте и сыграл на этом.

  В результате мы имеем романтическую сказочку на современный лад, с ноткой французской оригинальности по отношению к туалетам :)

  Книга не плохая, и не хорошая; небольшая по объему; легкая, ненавязчивая – проходная.

  3

  141