Рецензия на книгу

• 

  Аноним19 февраля 2024 г.

  Демуміфікація з квадро-ефектом

  Позаторік я вже читав збірку новел цього автора, що не те щоб зовсім лишила байдужим, але не надто зачепила. Мабуть через антураж того Єгипту середини ХХ сторіччя, який різниться від знайомого зі школи: з фараонами, пірамідами, книгою мертвих, ієрогліфами, рисувальним каноном тощо. Отже, це моя друга спроба познайомитися з автором - цього разу з Махфузом-романістом. І спроба доволі вдала. Сам роман арабо-мусульманського нобеліата навіть входить до числа тисячі "маст-рід-біфор-ю-даїв". І це своєрідний детектив лише з натяками на передісторію, не без культурно-політичного тла, зі страстями (не лише романтичними) і убивством урешті решт. Детектив, події якого висвічуються з чотирьох точок зору (прийом не новий, але дієвий: згадайте хоча б новелу "У чащі" Акутагави, яка у відомій екранізації чомусь отримала назву зовсім іншої новели, "Ворота Расьомон").

  Перший оповідач - Амір Вагді, 80-річний колишній журналіст, який приймає рішення доживати свій вік в маленькому Александрійському пансіонаті, що його утримує давня знайома Аміна - Маріанна, двічі вдова, якою колись захоплювалися чоловіки (безвідмовно) і яка ще зберегла претензії на давно втрачені привабливість та близкість до вишуканого товариства. Вона також прагне наостанок створити в своєму пансионаті відповідне оточення. Так невдовзі по Амірові одну з кімнат займає Талаба-бек Марзук, колишній політичний діяч, геть втративший і владу, і чималі статки. У решті трьох кімнатах поселяються: Сархан аль-Бухейрі, студент і заступник головного бухгалтера однієї текстильної компанії, Хусні Алам, представник поважної родини з містечка Тамта, нарешті диктор Александрійського радіо Мансур Бахі. Ці троє молодих людей і будуть також тими, хто висвілюватиме події, а один з них навіть жертвою. З'являється в штаті пансіоната й молода покоївка Зухра, яка втекла з рідного села від перспективи бути виданою за якогось старигана. Ця Зухра зіграє далеко не останню роль в сюжеті (а точніше аж чотирьох сюжетах) історії.

  Цікаво, що не тільки культурні цінності й політичні вподобання різняться від оповіді до оповіді - кардинально різниться погляд оповідача на себе й інших від інших поглядів на відповідні об'єкти. Не кажучи вже про відмінність власних мотивів від сприйняття їх оточенням і від того, чим усе є насправді. Та й сам Амір Вагді, що є альтер-его автора, не такий яким його сприймає будь-хто (навіть він сам) - адже це він пише цілковиту історію, повністю втілюючись в чергового оповідача при "перемиканні". А, до речі, побіжне порівняння себе з мумією в Єгипетському музеї - чи не натяк на те, що Єгипет так само кардинально відрізняється від шкільного стереотипу, про який я казав на початку. Отже сучасною історією Єгипту варто поцікавитися, а з Наґібом Махфузом продовжити знайомство.
  

  4

  144