Рецензия на книгу

• 

  ro_fiesta29 августа 2014 г.

  З тих книжок, які залишають по собі невелику чорну дірку всередині. Такий собі неглибокий кратер. Або шрам від старої рани. Він зазвичай не болить, навіть не муляє. Але щойно поглянеш на нього, або випадково намацаєш пальцями, чи, наприклад, перед дощем трохи заниє, - і все пригадується.
  Поступово ця дірка затягнеться, враження так чи так затьмряться: під впливом наступних книжок, фільмів і, головне, всіх подій навколо (з якими останні півроку римується чи не все побачене / прочитане / почуте, а особливо, хоч якось пов"язане з війною). Але загальний настрій напевно закарбувався. З власного читацкого досвіду можу про це сказати: ця книжка зі мною залишиться.
  Тому навіть за півроку, коли вже не пам"ятатиму всіх нюансів заплутаного життєвого сюжету про двох братів-близнюків Лукаса і Класуа, напевно пам"ятатиму свої відчуття під час і після читання. В яких є і трохи моторошного: ніби був свідком чогось забороненого. Або просто важкого. Але відвернутися не схотів (не зумів), а тепер не можеш існувати так, ніби нічого не сталося. Тебе вже це змінило.
  Агота Крістоф - мабуть, перша швейцарська авторка ХХ століття, видана в Україні окремою книжкою. Романи написано французькою, хоча сама Крістоф (також її називають "Кріштоф" / "Криштоф") - угорського походження. Тобто одна з доволі розкрученого нині (хоч і майже невідомого в нас) феномену "емірантської швейцарської літератури", що подарувала світові цілу купу дуже хороших авторів (кому цікаво - див. швейцарське число часопису "Простори" за 2013 рік, де є також і декілька перекладів поетичних текстів Криштоф).
  Попри те, що видало книжку "Фоліо", переклад читається доволі непогано. а кількість "ляпів" навіть не зашкалює. І це при тому, що в цьому видавництві в принципі не знають про існування літредакторів; тому окреме "браво" перекладачці за уважне вичитування свого тексту.
  Це вже класика швейцарської літератури, хоч письменниця декілька років уже як не наша сучасниця (померла 2011 року). Власне, ці три романи - чи, як сказано на обкладинці, "трилогію, перекладену понад тридцятьма мовами", - вона писала з перервою в декілька років (з 1986 по 1991 р.). Тому відчутно відрізняється і ритм, і сама структура оповіді, і навіть природа інтриги (йде поступове заглиблення з зовнішньої подієвості у внутрішній світ персонажа). Якщо читати не підряд, а хоча б із невеликими паузами між частинами (романами), то відчуваєш, як на твоїх очах змінюється (старішає?) і авторка. І між першим і останнім романом - значно більше, ніж 5 років.
  Про що ще хочеться сказати? Про лаконізм. Книжечка кишенькового формату на неповні 400 сторінок, а вмістилося аж три романи. Якби це був який-небудь Томас Манн, то для історії такої тривалості в часі (все людське життя і трохи довше) й інтенсивності йому знадобилося б 600 сторінок. На кожен із текстів.
  Звісно, не скажу, що нічого подібного в літературі ніколи не було. Було. В чомусь текст дуже модерністський і дуже ХХ-столітній. Бо ХХ століття - це так чи так завжди про Другу світову. А також про смерті, втрати, біль, любов. і про нездорову психіку. І про крихку межу між не- і нормальністю. Хоча, може, це не тільки ХХ ст., а просто вся література.
  Коротше, добре, що книжка з"явилася в українському перекладі. Вона потрібна. І її раджу читати.

  9

  70