Рецензия на книгу
Эрагон
Кристофер Паолини
crazy_squirrel3 августа 2014 г.Я довго думала, хто все ж таки винен у тому, що казка вийшла така недоладна, автор чи перекладач, і зрозуміла, все просто: яке їхало, таке й здибало. З одного боку — досить дивний сюжет, розтягнений до безкінечності без особливої на те причини, а з іншого — переклад з русизмами, дивними зворотами і недоречними фразами. Хоча останнє можна цілком перекласти саме на автора: не міг же перекладач з власної волі у напружену сцену двобою втулити речення, в якому з’являється ельфійка і «вітер грається її волоссям». Зате відразу видно, що хлопчик, тобто, автор, любить дівчаток :)
Як на мене, всю цю історію можна було б спокійно вмістити на значно меншій кількості сторінок. Усе просто: Ерагон, хлопець-сирота з села (до речі, ні на яке благородство у подальшому не сподівайтеся, характер не дуже збирається розвиватися, принаймні, у першій книзі), тож Ерагон знаходить драконяче яйце, вирощує дракона, наривається на імперських найманців, які вбивають його дядька, і йде. Йде довго і не особливо зрозуміло куди. Спочатку помститися, хоча чомусь жодного разу не ставить собі запитання, а що ж далі. Потім через пустелю, причім герої значно довше розпиналися про те, яким важким буде цей перехід, аніж дійсно йшли: от вони сперечаються, а через 5 сторінок вже святкують, що здолали пустелю. У Ерагона дивовижна здатність завдяки своїй дурості (йому 16, тож ще якось можна зрозуміти) втрапляти в найрізноманітніші халепи, однак він навідріз відмовляється робити висновки і наступного разу, коли його витягають, каже просто: «Вибач, я не подумав». Його наставник постійно дає хлопцеві прочухана (і заслужено), проте, як потім з’ясовується, насправді вважає його єдиним в усьому світі гідним спадку вершників. Несподівано) Врешті-решт компанія добирається до повстанців, тут же зчиняється битва за долю світу (прям як тільки їхньої появи чекали), і лиш під кінець Ерагон нарешті починає щось розуміти… Добре йому. Бо я от щось поки сенсу не побачила)
Складається враження, що просто хтось перечитався «Володаря перснів». Тут вам і гноми-ельфи, давні грабунки драконами скарбів у горах, і ургали, які чомусь досить нагадують урук-хаїв… Якщо ще й взяти до уваги, що авторові було аж 15 років, коли він це все написав, ще можна якось змиритися з певною недолугістю, але таку світову популярність я зрозуміти ніяк не можу. Звісно, може, я просто придираюся і Толкін з Пратчеттом мене розбестили, та якось це на якісне підліткове фентезі не тягне. Це якраз один із тих рідкісних випадків, коли фільм ліпший за книгу. Краще витратити 2 години на перегляд, ніж вбивати значно більше часу на 4 цеглинки по 700 сторінок.
Можливо, якось згодом я ризикну почитати наступні частини. Адже, відверто, книга не погана, а просто… ніяка, розмита. І раптом там все ж таки буде щось цікаве)
А проте ця книга ледь не зламала мені читалку, тож будьте пильні!10111