Рецензия на книгу

• 

  Marlentochka26 июня 2014 г.

  Книга - смертельний номер. Книга - реліквія.

  Завершальна частина Поттеріани мала бути потужною. Її чекали міліьйони людей по всьому світу і вони отримали свій вибух адреналіну.

  Насправді, я не знаю, як писати рецензію на "Смертельні реліквії" - вже вкотре її перечитую, вже вкотре їй дивуюсь, не стримую сліз і переживаю. Тому навіть зараз - через два тижні після останнього перечитування і перегляду буду намагатись розібрати все по пунктах (тому будуть тези і про екранізацію теж).

  Дальше...

  
  

  • Катастрофічний реалізм зашкалює - люди все жорстокіші, безлад все більший, кожне наступне вбивство - вже не трагедія, а статистика. Так, нас вражає смерть викладачки маглознавства, однак все більше чарівників і маглів гине - заради чиєїсь розваги. Переслідування "зрадників роду" і "бруднокровок" - характерні риси будь-якого тоталітарного і кровожерливого режиму. Вкотре переконуєшся, що Волдеморт дуже гарно списаний з Гітлера (хоч і сам бруднокровець/не арієць, ідею "чистоти крові" підносить понад усе). У цьому плані остання книга - це вже хроніка падіння імперії.

    2. Наставники перестають бути ідеальними, ми пересатємо їм вірити, хоча віра - це єдине, що залишається. Інколи легше змиритись з втратою важливої для тебе людини, ніж з розчаруванням у ній після смерті. Те, що тебе покинули - можна збагнути, та чи можна пробачити те, що тебе використовували і обманювали? Не дарма побутує думка про те, що Дамлдор - такий собі образ бога: він живе у своєму кабінеті в найвищій вежі і майже не втручається в життя школи. Він не керує, він спостерігає. Він не каже, Що робити, він підказує напрям і залишає тобі право вибору. Він здається тобі святим ідолом, поки ти не починаєш дивитись у вічі фактам. Він знає набагато більше, ніж доносить тобі, і дуже вдало маніпулює емоціями і настроями."І душею, і тілом належиш Дамблдору" - тут насправді вже питання сліпої віри, вибору свого напряму, котрий завжди лежить десь посередині між добром і злом.

    3. Навіть найближчі друзі помиляються. Зневірюються. Але вони справжні, тому вони повертаються. Можна тільки уявити, що насправді відчували Герміона і Гаррі, коли їх покинув Рон. Я собі не могла раніше уявити, як би вони ось так серйозно сварились, але честь і хвала акторам - вони змусили повірити (пізніше Деніел і Руперт зізнавались, що їм ця сцена далась чи не найважче - я й сама собі не уявляю, як можна зіграти таку злість і навіть ненависть у відношенні до твого друга).

    4. Найважчий момент книги для мене (і зараз ви, певно, будете здивовані вибором) - коли Герміона стирала пам"ять своїм батькам. Потім Ролінґ давала коментарі, що вона таки знайшла їх в Австралії і повернула їм спогади), однак на початку здавалось, що невідворотна дія. Якою мужністю треба володіти, щоб змусити своїх батьків думати, що у них ніколи не було доньки, стерти своє минуле, зщезнути з усіх спогадів..... Загалом, мені інколи здається, що батькам Герміони приділено замало уваги, порівняно з іншими батьками трійці - зрозуміло, що вони магли і не брали участі в жодних магічних історіях, однак вони заслуговували на декілька сторінок опису - все таки донька відьма. Герміона могла б розказати історію, як вони сприйняли цю звістку чи щось на кшталт, вона і так завжди проводила дуже мало часу з ними (пригадаємо, що вона завжди потрапляла до Барлогу раніше за Гаррі). Однак, це вже тільки побажання.

    5. Попри неймовірну кількість смертей таких важливих і дорогих нам персонажів, хочеться висловити вдячність Ролінґ за те, що головні герої нікого не вбивали - і залишились чистими. І я намагаюсь зрозуміти смерті Доббі, Люпина і Тонкс, однак Фреда - не збагну ніколи: розлучати близнюків було не просто жортоко, це вже якось не по-людськи.

    6. Герой книги - безумовно Снейп. Його реабілітація чи виправданя до останньго здавалось нереальним, та навіть і після його спогадів він не став позитивним. Але ставлення до нього докорінно змінилось. Любов - безмежна і фантастична, надмірна та ідеалізована. Безсмертна цитата з діалогу Снейпа і Дамблдора стала символом невмирущої любові - як і до Лілі Еванс, так і до поттеріани загалом.

  • Це навіть зворушливо, Северусе, - серйозно сказав Дамблдор. - Невже ти таки зумів хлопця полюбити?
  • Його? - вигукнув Снейп? - Експекто патронум!

  
  З кінчика його чарівної палички вистрибнула срібна лань, опустилася на підлогу кабінету, оббігла навколо нього й вистрибнула у вікно. Дамблдор дивився, як вона відлетіла, а коли її срібне сяйво згасло, знову повернувся до Снейпа, і в очах у нього стояли сльози.
  

  • Аж через стільки часу?
  • Завжди, - відповів Снейп.

    Після цього ти дивишся на Северуса зовсім іншими очима, хоча б трохи пояснюючи його вчинки; розумієш, що саме його призначення на посаду директора Гоґвартсу стало рятівним для багатьох учнів (якою б не була їх важка доля у той рік навчання). До речі, цікавий факт: в останній частині екранізації перед втечею Снейпа під час його битви з МакГонегел можна помітити як він закляттям приголомшує Алекту та Амікуса Керроу - таким чином рятуючи учнів (та і вчителів) від їх нападу.

    7. Відкриття книги - Моллі Уізлі: дуже вдалий вибір вбивці Беллатриси Лестрандж (хоча писати "вбивця" про Моллі якось незручно). Воістину, матір зробить все заради захисту своїх дітей.

    8. Окремий вдячний бонус перекладачам фільму за назву дракона, котрого трійця звільнила із Ґрінготсу - український залізопуз став фаворитом екранізації!

    9. Легенди про Смертельні Реліквії - жахливі і чарівні водночас. "Казки барда Бідла" - для мене це окрема історія, і вони справді входять у список улюблених книг. Вкотре дивуюсь, настільки реальний і детальний світ створила Джоан! Я б ще попросила її написати і видати улюблену книгу Герміони - "Історія Гоґвортсу" - сама б її штудіювала на пам"ять.

    10. Падіння Темного Лорда: ми всі в це вірили, ми всі цього чекали. Спершу я думала, що його смерть мала б стати чимось феєричим і потужним, а він просто розпався і зник - насправді, це і правильно. Занадто він був близький до смерті, щоб це було важче зробити. Досить легка смерть як на нього.

    11. Найцінніший момент фільму - танець Гаррі і Герміони: сумний, незграбний і дуже вражаючий. Пісня "O Children" незмінно у списку фаворитів.

    12. Найзворушливіший момент книги:

  
  

  Що ще додати в кінці? Вкотре повторити, що це вічна і неймовірно дорога історія? Сперечатись чи це була вигадка чи правда? Не знаю. Особисто я просто продовжуюсь повертатись у цей неймовірний світ і вірити. Вірити без жодних заперечень.
  

  
  

  • Скажіть мені останнє, - попросив Гаррі. - Це все справжнє? Чи відбувається лише в моїй голові?

  
  Дамблдор засяяв усмішкою, і його голос прозвучав голосно й чітко у Гаррі в вухах, хоч яскрава імла змов опустилася, ховаючи його постать.
  

  • Авжеж, Гаррі, це відбувається в твоїй голові, але чого ж воно має бути несправжнім?

  25

  307