Рецензия на книгу

• 

  Аноним5 июня 2014 г.

  Знаєш, людина може існувати й без душі, поки в неї діють мозок і серце. Але вона більше нічого не відчуває, не має жодних спогадів... нічого. Ти просто... існуєш. Як та порожня мушля. А твоя душа назавжди втрачена. .. вона зникла
  

  З кожною книгою дорослішають улюблені герої, і це помітно. В'язень Азкабану - як ще одна порція найулюбленішого десерту. Читаєш і дивуєшся багатій фантазії Джоан Роулінг - це ж треба було вигадати карту Мародера, гіпогрифа Бакбика. А здатність повертатися в минуле - напевно, мрія кожного. Правда, тут є свої недоліки - треба бути обережним, аби ніхто не побачив, та все ж... Цілих три матчі з квідичу, під час кожного з хвилюванням спостерігаєш за подіями, радієш, коли Грифіндор отримує перемогу, засмучуєшся, коли зазнає поразки. Герміона продовжує дивувати своїм потягом до знань (дуже надихає, до речі), Гегрід - своєю любов'ю до "звірєток", а Гаррі - своєю хоробрістю. На велику увагу заслуговує професор Люпин, Снейп показав свої не найкращі риси. Дамблдор - цей мудрий чоловік, завжди знаходить вихід із ситуації, навіть із найважчої. Тту вперше згадується Чо Чанг, і професорка Трелоні, а пацючок Скеберс показує свою справжню сутність. Ну і, звичайно ж, Криволапик - наймиліше створіння) Сіріус Блек втілює ідеали справжнього друга. А Гогсмід - раю для любителів пригод. А ще вас не покине бажання проїхатись на Лицарському автобусі :)
  

  6

  72