Рецензия на книгу

• 

  Estella31 мая 2014 г.

  Те, ким ми є насправді, Гаррі, набагато більше залежить не від наших здібностей, а від нашого вибору.

  Це моя чи не найулюбленіша частина із серії книг про хлопчика-чарівника. Не знаю, чому, але саме події, описані в Таємній кімнаті, захоплювали мене найбільше. Гаррі Поттер - це одна суцільна історія, тут і сперечатися не варто. Та чомусь найглибше врізалися в пам'ять літаюча машина, багатозільна настійка, самозакоханий професор Локарт, гігантовисько Арагог, смертенини Майже-Безголового Ніка та, звичайно ж, ельф-домовик Добі. Дуже часто буває так, що перша книга залишає після себе найнезабутніше враження, а всі подальші спроби письменника не стають такими вдалими. Однак, Гаррі Поттер, разом із другою частиною "Одного вдома" порушують цей стереотип. У другій частині вже трішечки більше сторінок, але в ній ще немає похмурих картин, тієї дорослості, що починається, скажімо, в п'ятій частині. Дві перші книги - це така собі пора цілковитого дитинства, нехай і не зовсім безтурботного, та все ж - дитинства юних героїв. Навіть якщо порівняти перші фільми з останніми, ви помітите велику різницю. Перш за все - додалась маса крутих спецефектів, але, разом з цим, життя в Гогвортсі стало похмурим. З книгами так само - з кожною новою книгою майстерність авторки зростає, але з якою насолодою читаються саме перші частини, коли не треба ще особливо перейматися чимось, замислюватись над вирішенням проблем. Та чого варта лише одна Плаксива Мірта? :)
  

  
  – Знаєш, маґли також мають у садках гномів, – сказав Ронові Гаррі, коли вони переходили галявину.
  – Так, я бачив ті фігурки, які вони називають гномами, – відізвався Рон з-над куща півонії. – Якісь малі товсті діди морози з вудочками.

  6

  90