Рецензия на книгу

• 

  Marlentochka20 мая 2014 г.

  Чергове перечитування історії хлопчика-чарівника я почала саме з 4ї частини, бо перші три я вже знаю на пам'ять, та ще й починаю слухати в неймовірній начитці Стівена Фрая, а ось "Келих Вогню" пригадую вже не дослівно))) Та ще й опинилась у руках вся колекція (це фантастичне відчуття - купувати всю серію відразу!), тому втриматись я не могла.

  Насправді, це моя перша рецензія на Гаррі Поттера. За всю історію мого блого-життя і постійного графоманства, я ніяк не могла дійти до написання відгуку на цю книгу - по-перше, сказано вже настільки багато, що і додати нічого; по-друге - про шедеври писати взагалі справа невдячна)))

  Дальше...

  
  Справді, для мене як і для багатьох інши поттероманів, ця історія - особлива. Це історія мого дорослішання разом з героями, гарячкого очікування виходу нової книги (на яку спеціально збирались гроші), читання піратських перекладів і копій, це - ціле життя! Я навіть любила хворіти - бо тиждень валяння у ліжку з температурами/грипами/застудами минав занадто швидко - весь час читала Гаррі Поттера.

  Найулюбленішою моєю частиною навіки залишиться "Таємна кімната" - пристрать до змій бере гору над іншими вподобаннями. Однак "Келих Вогню" після чергового перечитування здивував мене знову, тому в цій повній - захоплення - абсолютно - необ'єктивній - рецензії намагатимусь виділити основні враження (або за що я випиваю "Келих Вогню" за рекордно короткі сроки):

  - найулюбленіший мій момент - відвідування кухні з сотнею ельфів-домовиків!!! Ніколи не пробачу авторам фільму, що вони не це не втілили на екрані - я собі лише уявляю цю красу! Лоскочеш грушечку на натюрморті і приходиш у рай на землі. Вінкі насправді не вистачало, хоч вона там і пила по 6 пляшок маслопива вдень. Ну і звісно - жарти на рахунок Герміони і "ССЕЧА" - це ж класика))

  - тепер я розумію, що Роулінг давно вже марила детективами - і хоч у всіх книжках багато заплутаних таємниць, але у "Келисі" Ґоґвортським Шерлоком виступає Герміона. Звісно ж, я маю на увазі незареєстрованого анімага Ріту Скітер, яка в кінці книги так мальовничо вписувалась у картину "жук у банці". Це було геніально!

  - Біллі Уізлі:

  
  А виявилось, що Білл - як би це краще сказати - класний. Він був високий на зріст і мав довге волосся, зв'язане на потилиці у хвостик. У вусі мав сережку. з якої звисало щось схоже на ікло. Його одяг не здався би недоречним на будь-якому рок-концерті, хоч Гаррі помітив, що черевики в нього були виготовлені не зі звичайної, а з драконячої шкіри.

  - тут ноу коментс. Моє юнацьке кохання, моя пристрасть і моя слабкість мрійливо закочує очі. Актора на роль вибрали дуже вдалого, навіть якщо не було у нього дуже довгого волосся))

  - книга "Чоловіки, що занадто любили драконів".

  - цей момент вже більше стосується екранізації, але пісня "Can you dance like a Hippogriff" - чудовий саундрек не тільки для Різдвяної дискотеки, але і для читання всієї книги.

  - зменшення довжини передніх зубів Герміони - тут я їй завжди заздрила. У мене ні батьків стоматологів, ні мадам Помфрі під боком.

  - перші, такі милі і зніяковілі закоханності - нерозділені (Гаррі Чо), неприховані (Герміона і Крум), невизнані (Рон і Герміона), обнадійливі (Білл і Флер).... Ох, справді, з угорською рогохвісткою легше змагатись, ніж запросити дівчину на бал!

  - близнюки Візлі, які не можуть знайти слів і тільки белькочуть "Дякую" - це важко уявити навіть якщо говорити про уявно-фантастичний чаклунський світ (момент, коли вони отримують тисячу ґалеонів, котрі Гаррі виграв на Тричаклунському Турнірі).

  - смерть Седріка Діґґорі. Саме цей момент став кінцем дитинству і казці, яка досі ще була присутня в історії. Смерть - безжальна і жорстока, швидка і непотрібна.

  - тонкі психологічні портрети персонажів: тільки з декількох речень Фаджа стає зрозуміло, настільки він боягузливий і нікчемний (якщо ще хотілось вірити у протилежне після "В'язня Азкабану"; розлючений Дамблдор (чи не вперше ми бачимо його зображеним у пориві гніву); слабкість навіть "чоловіків-зі-сталевими-нервами" - мається на увазі Бартеміус Кравч-старший.

  - якщо по завершенні перших трьох книг у історії ще було реально поставити крапку, то саме після четвертої частини розумієш, що це лише початок - початок нової боротьби, яка буде не на життя, а на смерть.

  Певно, я зможу назбирати ще декілька десятків фактів і все одно буде що додати. Роулінг, певно, потрапить до раю молитвами вдячних за цей світ людей. Навіть знаючи, що мене чекає попереду, розумію, що за іншого розвитку подій. за меншої кількості втрат ми б не вірили Джоан. А подекули неймовірна жорстокість і правдивість переконує, що описані події - реальні. Такі ж реальні, як і оцей монітор переді мною.

  Ще один вагомий фактор для підсумку - ви ж знаєте, підлітки люблять бути оригінальними, не носити речей за старшими братами/сестрами, не користуватися чужими речами. Моє покоління отримало свою власну історію, свого власного героя - ми зростали з ними, вперше закохувались, вперше розчаровувались і втрачали близьких людей. Цей чарівний вимір створений для нас і ми були свідками його розвитку. Ми стали особливими разом з Хлопчиком, Котрий Вижив. І це насправді чарівно.

  32

  220