Рецензия на книгу

• 

  bezkonechno13 мая 2014 г.

  Дуже довго я остерігалася сучасної української літератури, боячись розчарувань, та ось мені порадили автора, про якого я раніше тільки чула. То, мабуть доля, але я за два вечори з задоволенням прочитала книжку про українське село. Вона почалася трохи примітивно, але вже після кількадесят сторінок сюжет став справжнім, зосереджуючи цікавість. Люблю, коли на шляху зустрічаються неочікувано хороші книжки.:)
  

  
  «Розглядати село як скупчення людей – величезна помилка. Село – це традиції, це скарбниця нації, це продовження природного способу життя на противагу звихнутій урбанізації.»
  

  Книжка Люко Дашвар має чітку національну приналежність, читаючи, відчуваєш українське, оту атмосферу села. Часом, правда, здається, що, розповідаючи історію сільської дівчини Катерини, письменниця "начіпляла" на її нелегку долю всі можливі біди. Проте я би не сказала, що це — мінус, чи не навпаки: сюжет тримався майже бездоганно, часто не можна навіть спрогнозувати подальші події. А писати драму українці завжди вміли.
  Коли тринадцятирічна дівчина Катерина закохується в одруженого вдвічі старшого чоловіка Романа, то вже біда. Але, якщо таке трапляється в маленькій Шанівці, де кожен знає про сусіда чи не вдвічі більше, ніж є насправді — то біда набуває після розголосу масштабів геть не трагедії.
  

  
  – Усе в тебе – навіки. Кохання, обіцянки…
  – А хіба можна інакше?

  Несподівані почуття хвилею накривають закоханих. Катерині треба дорослішати, а Романові — брати на себе всю відповідальність за відносини з русалонькою, або ж — кидати закохане назавжди дівчиня. Якщо перше — майже неможливо якраз через вік дівчинки, яка ще й не зрозуміла, що саме з нею сталося (крім того чудернацького "закохалась") і через що доведеться йти, то друге — можливо, але крізь неймовірні жертви, як з боку Романа, так і з боку Катерини. А чи потрібно? Один випадок змінив ці два життя навіки. Проте не судилося книжці бути просто історією "нерівного кохання"...
  Раптом помирає однокласник Катерини і син Романа, Сашко. Як? Через дурість, звичайнісіньку підліткову дурість, яка не вкладається в голові, допоки не згадаєш, що і сам так зростав, роблячи якісь експериментальні вчинки. Хлопцеві просто не пощастило.

  У кожного свої дороги і помилки. Особливо в селі, де тільки природа, робота, школа, приїзні базари і таке інше. Село часто обмежує своїх мешканців: діти мусять працювати на полях, допомагаючи батькам, закидаючи навчання. З іншого боку школа працює не завжди та надає не таку вже й високоякісну освіту, подаючи уроки занадто пропорційно. Так чи інакше, а вчитися треба, щоб не просидіти в селі все життя. Але яке тут навчання, коли навколо праця і пригоди ледь не з дитинства? Село обмежує людей освітою, розвитком, мріями і метою, особливо якщо розташоване далеко від великого "урбанізованого міста" і звичні для інших речі в село потрапляють вряди-годи, або й не потрапляють взагалі. Селяни можуть бути найсвітлішими людьми, але, якщо вони застрягли тільки на землі чи городі — очевидно, що мотивації хоча би для саморозвитку нізвідки взятися. Особливо, коли ти ще дитина, а в дорослому віці можна вже настільки поринути в працю, що сенс змінюватися щезає. Через брак інформації часто трапляються неймовірні речі, як з Сашком, чи навіть з Катею.

  Дівчині судилося знову втрапити в історію, ставши підозрюваною в смерті однокласника. І якби ж то підозрюваною "по-справжньому" — з міліцією, щоб розібратися що і до чого. Ба більше, Катерину підозрює вся Шанівка! А то ще гірше судів і міліції, про їхні установи, здається і не чули. Починається так званий народний суд. Цькування, яке я би й назвала "Село — нелюди", саме так: через тире і злиття. "Сорока на хвості принесла", що дівчина причетна до витівки, а значить і смерті Сашка, треба помститися і позбутися відьми! А натовп — то зло. Особливо, якщо він керований страшними цілями, багатьом різниці немає, чи винувате дівча, селяни керуються сліпою впевненістю і жагою інтриги! Взяти хоча би Нечипорху: бабці все рівно, на чийому похороні вона "гулятиме", бо прийшла оцінити, наскільки все шикарно, хто як вбитий горем та ін. ; так само їй все рівно, де та правда, аби тільки можна було всунути носа в скандал. Сім'ю Катерини засуджує півсела, ще до того, як завдяки, знову ж, трагедії викривається таємниче кохання дівчинки...
  Чим закінчується історія осуду, історія кохання й історія Катерини — читайте самі. Дуже справжня книга, немає сумнівів — про життя, особливо, коли знаєш ту ж Нечипориху, "цивілізованих" містян (контраст, який вони з собою приносять), і всілякі забобони, і штучний патріотизм, і просто людську натуру... Все по-справжньому. Як у житті.
  

  
  «Ви в люди поїдьте – з розбитим серцем повернетесь.»

  29

  847