Рецензия на книгу
Белый пароход
Чингиз Айтматов
Аноним3 мая 2014 г.Є книги, читаючи яких відчуваєш і тепло, і радість, і світло, і розраду, і біль, і гнів, і тугу.. і багато чого ще... Є книги, які проходять крізь тебе і залишаються в тобі; після яких в тобі продовжують жити прочитані герої.
Це книга, яку зрозуміють лише ті, хто вміє розуміти.
Я не кажу, що в мене такий величезний рівень емпанії. Ні...
Просто я відчула те, що відчув хлопчик.
Я побачила Матір-Олениху, побачила її очі, почула її дихання, я помітила білизну пароплава і відчула запах гір...Книга неймовірна. Книга важлива. Книга потрібна.
Потрібна нам, які неприкаяно вірять тому, що говорять, нам, які втрачають себе і свої першопочатки.
Книга потрібна, щоб просто витерти сльози зі своїх щік, подивитися на руки своїх рідних, чорні руки, вистраждані працею, потрібна, щоб зрозуміти, як важливо любити, вірити і жити в казці, яка возвеличує нас, вивищує над злом.
Книга про те, як добро, прикинувшись переможеним, все таки перемагає. Хай не в реальному житті, а в домислах, фантазіях і казках.Прочитайте цю добру, теплу казку про хлопчика, що хотів стати рибою... і зрештою став нею.
Просто почитайте...
І зупиніться, можливо, десь за вами будуть спостерігати мудрі очі маралів... Не вбивайте їх, просто скажіть їм "привіт".12262