Рецензия на книгу
Мальчик, который пошел в Освенцим вслед за отцом
Джереми Дронфилд
Аноним15 мая 2023 г.Більше ніколи…
Більше ніколи…всі казали, що більше ніколи не дозволять такому відбуватись.
Більше ніколи не помиратимуть невинні люди, більше ніколи хворий правитель не знищуватиме народи, міста, села та країни. То коли? Це була брехня?
Густав та Фріц пережили справжнє пекло, в яке багато хто не вірить. Бо воно не існує після смерті, їх життя стало пеклом.
Вони втратили рідних, друзів, віру, спокій, комфорт, їжу. Ми навіть приблизно не можемо уявити, що вони відчували. Але, вони були один у одного. Надія завжди допомагає. Ціль, яку вони бачили, допомогла вижити.
Густав більше не був тим євреєм, якого забрали в Бухенвальд. Він втратив свою віру. Більше ніколи не говорив про політику та релігію.
Люди втрачали людяність, на прикладі Густава бачимо, що неможливо любити ворогів, як того вчить нас релігія. Коли на його очах вбивали німців, йому ні на каплю не було шкода їх.
Фріц. Сильний, мудрий, відданий. Син. Він той ангел для свого батька, який завжди знайде вихід, допоможе та підтримає.
Мені за них боліло, так сильно…
Дуже шкода всіх сімей, які змушені були роз’єднатись та більше ніколи не зустрілись. Шкода, що Курт не повернувся до них, а Едіт не приїхала до Вени. Сім’я Кляйнманів більше не стала єдиною. На жаль… їх мати та сестра Герта зникли і ніхто не знає, як закінчилось їхнє життя. Це дуже важка історія. І це тільки одна сім’я, а скільки таких було в той час?
А знаєте скільки таких у наш час?
Прикро, що ця книга не перекладена ще українською мовою, проте кожен має її прочитати. Наш народ зараз проживає такі ж скрутні часи. Так, час зовсім інший, але біль втрати відчувають не менше наші батьки та діти, які більше не побачать рідних, сім’ї, які втратили домівки та всі мрії про щасливе майбутнє.
Ми маємо пам’ятати, що все може повторитись і вже повторюється. Тільки в наших руках життя кожного, тому треба працювати, захищати, розвивати і завжди пам’ятати…036