Рецензия на книгу

• 

  RoksolanaKalita7 мая 2023 г.

  На жаль, я не можу назвати цей роман класним

  У романі оповідь ведеться від імені доктора Кріса Кельвіна, який прибуває на Соляріс, щоб допомогти іншим вченим на орбітальній станції досліджувати загадковий Океан. Там, на відстані багатьох світлових років від Землі, Кельвін зустрічає свій біль і страх у вигляді фізичної подоби давно померлої коханої. Як з’ясовується, кожен із членів експедиції має власні матеріалізовані візії з минулого. І, здається, це інтриги єдиного жителя планети Соляріс — мислячого протоплазматичного Океану. Так званий «гість» з’являється після пробудження зі сну людини, зі спогадів якої його створено. Кожен із соляристів сприймає по-своєму гостей: наставник Кельвіна, доктор Ґібарян, не впоравшись із психологічним тиском, учиняє самогубство ще до прибуття власного учня на станцію; кібернетик Снаут знаходиться в стані перманентного страху, час від часу заліковуючи це порціями іронії; фізик Сарторіус замикається в лабораторії з нав’язливою ідеєю винайти зброю для знищення гостей. І лише Кріс Кельвін, хоч і не з першого разу, але пробує адаптуватися до життя з гостем. Ймовірно, через те, що Кельвінів гість — не якась потвора, а точна копія його дружини Гері, яка покінчила з собою близько десяти років тому. Копія Гері, перебуваючи довгий час поруч із людиною, стає сама більш людяною та починає по-справжньому страждати від усвідомленого відчуття власної чужості. Кельвін, протягом багатьох років звинувачуючи себе в смерті дружини й останнім часом трохи заспокоївшись, тепер знову відчуває власну причетність до її загибелі. Він упевнений, що порушив моральний закон, за який, окрім постійних докорів сумління, має отримати покарання — сурогат кохання з минулого. Чергові непоясненні появи Гері — це реалізація ідеї неможливості пізнання іншого боку буття; Океан, який продукує «гостю», — це річ у собі, він поза людським досвідом, його не можна зрозуміти.

  Сотні примірників праць із соляристики, складених у бібліотеці станції, не містять відповідей на запитання, у чому ж сенс Океану. Це свідчення неспроможності розуміння чогось іншого, що не вкладається в знайомі формули. Людина — істота земна, їй не потрібні невідомі створіння; людина шукає когось, схожого на неї, придивляється до світів, подібних до Землі. Через егоцентричну концепцію розуму людина не може перейти на новий рівень пізнання, вона обмежена власним досвідом, занурена в нього та не здатна трансформувати мислення задля пізнання іншого боку своєї сутності. Головний герой порівнює себе з годинником, який розбирають і складають знову, називає себе репетитором багатократно повторюваних тортур, він не певен у своїх знаннях і не має надії. Всі спроби приречені на поразку через неможливість людей зазирнути за завісу всередині себе.Спочатку роман було цікаво читати, оскільки я рідко читаю наукову фантастику, але потім стало нудно (я думала, що вони всі спустяться в Океан і спробують там жити, налагодити з ним контакт). Але все звелося до того, що вони перебували постійно на кораблі і боялися цього Океану. Тільки в самому кінці герой ніби намагається почати досліджувати Океан і роман закінчується раптово. Якщо хочеться чогось "эдакого", то може бути.
  

  
  

  Содержит спойлерыОткрыть

  3

  85