Рецензия на книгу

• 

  klaustrofobia10 февраля 2014 г.

  «Таємничий пасьянс», який розклав один норвезький письменник

  Про норвезьку літературу в Україні знають порівняно мало. У школі всі ми вчили п'єси Генріха Ібсена, більшість книголюбів знають творчість Кнута Гамсуна, відносно нещодавно книгарні заполонили затишні, близькі книги Ерленда Лу. Та є письменник, чиї романи майже напевне змінять ваше ставлення до світу і його пізнання.

  Юстейн Ґордер — його ім'я. Цей чоловік щось знає, зовсім як той Сократ. До того, як написати та видати свою першу книгу, він вивчав філософію, теологію, літературознавство та дитячу психологію і встиг попрацювати викладачем. Зараз йому 61 рік, він заснував «Премію Софії», яку вручають щорічно у галузі екології та розвитку, і був удостоєний королівського ордену. Книги Юстейна Ґордера заслужено визнаються у всьому світі за свою виняткову філософську, гуманістичну та оптимістичну спрямованість. Широку славу здобув роман «Світ Софії» з підзаголовком «роман про історію філософії», однак мова піде не про нього.

  «Загадковий пас'янс» — так можна перекласти назву книги, що вийшла друком у 1990 році. На українську мову, на жаль, не перекладена. У романі Юстейн Ґордер намагається (і, як на мене, йому це вдається) якомога ближче для дітей та молоді викласти ґрунтовні питання філософії. Однак не лише діти відкриють для себе відповіді і питання, які давно б час відкрити.

  Вас познайомлять з персонажами на самому початку розповіді, так наче це п'єса, а не роман. Насправді їх буде більше, ніж вам здаватиметься, тим не менш, всі вони перераховані відразу ж перед першим розділом. У книзі таких розділів всього 53, і це число зовсім не випадкове. Їх заголовки спочатку плутатимуть вас, а епіграфи стануть зрозумілі аж на середині оповіді (принаймні, так було зі мною). Аж потім прийшло розуміння, таке раптове, що навіть час зупинився.

  Поза тим, як досконало продумані деталі, як цікаво вибудуваний сюжет, як поєднуються між собою епізоди, як по-дорослому звучать висновки персонажів, книга покаже вам, що дитинство, про яке ми досі мріємо, залишається в кожному з нас. Ґордер розкриває питання філософії і питання дитини про світ так, що ми бачимо: вони схожі. Але він також говорить про місце людини на Землі і місце дитини в сім'ї, і ми розуміємо, що це дуже подібні теми, гранично близькі. Мовою літературознавства, проблематика роману накручується на вісь філософії багатьма шарами: тут і завдання людини бути людиною, і роль сім'ї, і стосунки між людьми, і війна, і справедливість, і самопожертва, і віра. Ґордер не змусить вас обирати точку зору. Однак ви захочете замислитися, чи правильна та думка, якої ви дотримуєтеся. «Бог помер. І вбили його ми самі», — говорить він вустами одного з головних дійових осіб. «Та якщо світ — фокус, то мусить бути і фокусник», — тут же додає він. А може, люди самі створюють собі богів? «Вони [боги] не зможуть жити поряд з людиною, яка колись їх створила. Невже ти цього не розумієш?» — запитує Ґордер. І підсумовує: «Якщо Бог дійсно існує, ...то Він любить пограти в схованки зі Своїми створіннями». Або: «Хоч Бог і не залишив нам ніякої візитної картки, Він залишив після Себе весь світ. Мені здається, цього достатньо».

  У цьому та й багатьох інших романів Ґордер лише хоче донести до кожного з нас просту думку: «Ми живемо у чудовій казці... Однак більшість вважає світ «нормальним». І тому постійно женуться вони за чимсь ненормальним, на зразок ангелів чи марсіян. І все лише тому, що люди не розуміють, що їх світ — це загадка. [...] Цікавість людей до «надприродного» пояснюється їх дивною сліпотою. Вони не бачать найзагадковіше, а саме — самого нашого світу. Їм більше цікаві марсіани і літаючі тарілки, ніж загадкове творіння, яке стелиться до наших ніг. Я не вірю, що наш світ — це випадковість. [...] Я вірю, що Всесвіт створений з певним наміром. І він прихований у існуванні мільярдів зірок та галактик».

  Тож, насолоджуйтеся читанням і пізнанням світу.

  5

  52