Рецензия на книгу

• 

  Аноним6 февраля 2014 г.

  Загалом сюжет повісті нагадує сюжет безлічі радянських та російських фільмів про Велику Вітчизняну Війну з її звичним наративом «ідеальний у всіх відношеннях російський солдат проти втіленого зла в подобі німців». У творі багато однобокості, ідеологічних штампів, проте поряд з ними є помітними і певні хиби цензури.

  Утікаючи через Альпи з німецького полону, білоруський солдат Іван та італійська партизанка Джулія у найбільш непідходящій для цього обстановці стають близькими одне одному, будучи фактично протилежностями. Джулія – донька багатого римського підприємця, життєрадісна, балакуча тоді, як Іван до середини повісті зберігає свою похмуру таємницю, про яку в радянські часи не прийнято було говорити узагалі. А він, хоч і розкриває пізніше її перед коханою під відповідним ідеологічним сюжетом, проте відслонює читачу завісу над голодомором 33-го та політичними репресіями в Радянському Союзі. Смерть батька від голоду, нужда колгоспників, війна, триразовий полон, чотири спроби втечі, людська ницість, яку Івану доводилося пізнати під час них, зробили з нього черству, жорстку, замкнену людину.

  Але несподіваний розвиток подій у повісті показує нам силу, яка здатна перебороти цей нелегкий характер. Радянські літературні критики, звісно, помітять її у приналежності Івана до робітничого класу, його «високій» політичній свідомості, вірі у «світле» комуністичне майбутнє чи в подібних дурницях, проте причина його переродження криється в іншому – в любові. Тому вкінці гине головний герой не за ідею комуністичної партії, а, щоб урятувати від смерті Джулію. Саме любов є тим мотивом, який підносить «Альпійську баладу» В. Бикова над рештою безликих, обмежених, заідеологізованих мистецьких творів радянської доби.

  11

  746