Рецензия на книгу

• 

  ElenaOO23 февраля 2023 г.

  Божечки, як мені подобається старий фільм «Театр» із Вією Артмане! Її Джулія Ламберт неперевершена і, справді, «найкраща актриса Англії». Я давно вже хотіла познайомитися із першоджерелом, навіть є в мене книжечка англійською… Але наразі книжечка «похована» під щільним шаром плівки, яка убезпечує її від пилу, а я мала електронний варіант українського перекладу.

  Коротенько про сюжет. Джулія Лемберт – найвідоміша та найкраща актриса Англії. Разом із чоловіком вони утримують театр, де вона – прима, а він – частіше режисер та антрепренер, рідше – актор. Актор він посередній, а головне – що він сам це визнає, а тому повністю присвячує себе роботі самого театру. За молодості Джулія була без тями закохана в красеня Майкла, але тепер вогонь її пристрасті згас і чоловік більше дратує. Син Роджер ввижається Джулії дурненьким, життя, окрім сцени – нудним. Випадок знайомить її із молодим бухгалтером Томом Феннелом: Майкл запросив його розібратися із фінансами театру. Том – палкий прихильник Джулії і не соромиться про це казати. Наполегливий юнак захоплює жінку і вона… закохується. Вона готова покласти все до ніг коханого, аж поки не кін не поставлено її честь як актриси.

  Джулія із роману мені геть не сподобалася! Штучна жінка, яка все життя грає роль. Роль закоханої, роль дружини, роль матері, роль подруги, роль коханки. Кожен її жест, кожен погляд, кожен рух, кожне слово – чітко вивіренні відповідно внутрішнього сценарію. Спостерігаючи за іншими задля поліпшення своєї акторської гри, вона геть втрачає себе саму. Навіть син її у майже єдиній відвертій розмові каже, що не знає яка вона насправді: «Я часто замислююсь — хто ти така, реальна істота чи тільки вмістище всіх тих образів, що їх тобі траплялося грати. Часом, коли ти заходила до порожньої кімнати, мене так і поривало відчинити раптово двері, але я боявся… боявся, що нікого там не застану». Джулія вважала свого сина дурником, бо ніколи не розмовляла із ним, не цікавилася його справами. Їй були цікаві лише її інтереси, її погляди, а оскільки він їх не поділяв – значить, на її думку, він не надто розумний. Ця зверхність по відношенню до інших – одна з головних рис Джулії. Своїх недоліків вона не бачить (на Сонці немає плям, звісно), проте підмічає в інших і висміює їх подумки.

  Чоловічі образи так само не надто приємні, можливо, за виключенням Роджера. Майкл – самозакоханий, хоча і не позбавлений крихти самокритики. Те, як він носиться із своїм зовнішнім виглядом – просто смішно. Хоча можливо, якщо б Джулія із дня знайомства не втовкмачувала йому цю «істину», все було б якось інакше. Том Феннел – типовий нікчема, який тільки і мріє про знайомства із знаменитостями. Було його трішки шкода, адже і його використають, як він використав Джулію.

  8

  364