Рецензия на книгу

• 

  v_kalyta11 января 2014 г.

  Шевченківський дух на сторінках роману Івана Вазова «Під ігом»
  Бунтарські ідеї українського Кобзаря знайшли благодатний ґрунт в поневоленій турецьким ігом Болгарії ХІХ ст. Жоден із зарубіжних письменників не мав такого впливу на формування болгарських літературних традицій як Шевченко. Його твори перекладали, його індивідуальну манеру письма наслідували, а патріотизм і вболівання за долю рідного народу, притаманні більшості поезій «Кобзаря», створили цілий ідейний напрямок серед болгарських літераторів.

  Друга половина ХІХ ст. – вирішальний для Болгарії час. Час не тільки здобуття незалежності від Туреччини, а й багатьох гірких розчарувань, які їй передували, зокрема Квітневе повстання 1876 р. – центральна подія роману Івана Вазова «Під ігом».
  Власне на ньому й побудована уся композиція твору. Наростання дії відбувається одночасно із підготовкою повстання. Крім побутових сцен, конкретних тактичних і стратегічних прийомів в організації болгарського національно-визвольного руху, автор майстерно змальовує психологічну атмосферу як окремих людей, так і населення в цілому. Піднесення помітне всюди. Багато деталей прямо вказують на нього: непохитна віра так званих апостолів – натхненників революції – в свою справу, запальні монологи та суперечки з приводу визволення Болгарії серед простого народу в кав’ярнях містечка Бяла-Черква, легкість та везіння, які супроводжують таємні ради визвольного комітету, успіх вистави народного театру, врешті-решт, палке кохання головного героя Бойчо Огнянова(або Івана Кралича) і вчительки Ради.

  Друга частина роману підводить читача до самого Квітневого повстання – логічного продовження всього, що закладено у фабулу першого розділу, і кульмінації, під час якої наступає перелом у загальному настрої. І третя частина зображає життя опісля… Для неї характерний сталий спад, настрої героїв межують з відчаєм, назовні вилазять зрада, підлість, розчарування, проте вкінці автор залишає місце для невід’ємної ознаки творів епохи романтизму – тріумфу героїчного духу.

  Навколо нього й будуються основні ідеї, пропаговані письменниками-романтиками. Його літературному втіленню вчить своїх болгарських колег Тарас Шевченко. Саме твори Кобзаря, які оспівують героїзм нації та її окремих провідників, захоплюються красою рідної землі, з ностальгією оглядаються на славне минуле чи з вірою дивляться у непевне на перший погляд майбутнє(«Гайдамаки», «Перебендя», «Заповіт», «Думи мої, думи мої…», «Садок вишневий коло хати»), набули особливої популярності серед болгарських читачів. Та й не тільки читачів. Вони надихнули П. Р. Славейкова, Р. Жинзифова, Л. Каравелова, Хр. Ботєва на написання схожих за спрямуванням творів, які доводили болгарам їхнє право на свободу, державність, людську гідність.

  Дещо пізніше до творів Т. Шевченка, які завдяки попередниками широко поширювалися в перекладах, звертається І. Вазов. Він теж підтримує загальну серед болгарських літераторів моду на переклади Кобзаря, а перекладаючи його поезію, він трохи свідомо, а трохи підсвідомо переймається нею.

  Фактично завдяки високій популярності Т. Шевченка зароджується болгарський літературний романтизм. Не дивно, що він майже на півстоліття відстає від європейського, адже, затиснута у лещатах султана, Болгарія не мала можливості повноцінно розвивати своє красне письменство. Цей застій у національній культурі бере свій початок ще з періоду раннього Відродження і різко обривається під час національно-визвольного руху 50-60 рр. ХІХ ст.

  Те, що роман «Під ігом» можна віднести до напрямку романтизму, виявляють ознаки, притаманні творам багатьох визнаних європейських авторів, які його сповідували. Як вже зазначалося, чи не ключове місце серед ідей роману займає героїзм. Його носії – головні персонажі: очільник апостолів Огнянов, лікар Соколов, самовіддана Рада, мрійник-інтелектуал студент Кандов, окремі духовні особи ні на мить не сумніваються у потрібності їхньої жертви на благо інших.

  Як і більшість творів епохи романтизму, роман просякнутий християнськими ідеями любові, прощення, самопожертви, мужності, чесності. Його герої у найбільш вирішальні миті свого життя покладають надію на Бога. Завдяки цьому вони – непереможні, і дух їхній – непохитний. Досить згадати, скільки випробувань вдається пережити Огнянову, найважчі з яких – підозра коханої у зраді і крах повстання. Навіть коли ці дві найбільші цінності його життя потоптані, він знаходить в собі мужність боротися далі.

  Романтикам властиво із захопленням дивитися у минувшину. Нехай ця минувшина відділена від моменту написання твору дванадцятьма роками, як у Івана Вазова, проте вона вже осмислена, і потрібні висновки з неї зроблені. Нехай вона трагічна і ганебна, як у випадку Квітневого повстання, проте без неї не було б подальших успішних звершень. Один лише дух, з яким комітет готує революцію, вартий уваги і захоплення.

  Читаючи «Під ігом» І. Вазова, мимовільно вловлюєш радикалізм поезії Т. Шевченка з певними його особливостями. Як українські гайдамаки, так і болгарські повстанці(а пізніше й холодноярці) вели свою боротьбу під гаслом «Свобода або смерть». Герої українського і болгарського письменників нездатні на компроміси з ворогом, а ще більше – зі своєю совістю.

  Проте пафос творів і Шевченка, і Вазова – це не радикалізм деструкції, сліпого бунту, егоїстичної непокори. Це – прагнення перемінити мислення суспільства в кращу сторону, виступ проти несправедливості, який суворо регламентується статутом честі. Бойчо Огнянов, хоч і вболіває за долю майбутнього повстання, але, дізнавшись, що замість нього хочуть ув’язнити невинну людину, вирушає здаватися владі, щоб відновити справедливість.

  Крім того цей радикалізм, присутній на сторінках Шевченкового «Кобзаря» і «Під ігом» Вазова, підкріплюється вірою. Він з оптимізмом дивиться у майбутнє. І нехай сучасність – жорстока, повна підлості й несправедливості, обоє авторів разом зі своїми героями вірять в прихід спасенного часу для їхніх націй.

  8

  577