Рецензия на книгу
Возмездие
Александр Блок
v_kalyta11 января 2014 г.Було б помилкою розглядати цей твір лише як поетичний. «Предисловие» до нього – це зразок публіцистики. Тут і короткий огляд найбільш значущих подій 1910-1911 рр., коли зародився задум «Возмездия», їхній вплив на світосприйняття автора, власне задум і його реалізація та своєрідна авторецензія вкінці.
Що стосується власне поеми, то для неї характерне поєднання загального та крупного планів зображуваної дійсності. А. Блок розглядає трагедію конкретної особи(назвемо його, як і автор, Байроном) на тлі суспільних змін. Діапазон часу зображуваних у творі подій – доволі широкий(кінець XVIII – XIX – початок XX); місця їхнього розгортання – набагато бідніші(Росія і підвладна їй частина Польщі); дійова особа – цілий рід як невід’ємна частка та своєрідний лакмусовий папірець суспільства.
Якщо характеризувати тему твору на макрорівні, то у ній ідеться про крах стійкої дворянської системи цінностей та й загалом аристократії як класу, їхнє витіснення ліберальними та «народницькими» ідеями, які пізніше, подібно до своїх попередників, також занепадають. Ідея цього рівня – показати швидкоплинність різних модних віянь того чи іншого часу, наскільки б революційними вони не були.
Щось схоже показує А. Блок і на макрорівні, на прикладі життя того ж таки Байрона(через надзвичайну схожість з поетом його так нарекли), який як носій ліберальних ідей,
«тьмы своей не видел сам»,
«Все б – в крайностях бродить уму, а середина золотая все не давалася ему!», і, навіть одружившися з донькою аристократичного сімейства, не відкинув своїх поглядів, навпаки
«дом ее родной в тюрьму он превратил». Про почуття свого героя поет говорить:
(Смотри: так хищник силы копит:
Сейчас — больным крылом взмахнет,
На луг опустится бесшумно
И будет пить живую кровь
Уже от ужаса — безумной,
Дрожащей жертвы...) — Вот — любовь
Того вампирственного века,
Который превратил в калек
Достойных званья человека!
І що ж… Гордість та егоїзм їхньому володарю щастя не приносять. В останні дні він перетворюється у скнару, так забутий усіма й помирає. Ідею цього рівня зображуваної реальності А. Блок висловлює рядками:
Когда ты загнан и забит
Людьми, заботой, иль тоскою;
Когда под гробовой доскою
Всё, что тебя пленяло, спит;
Когда по городской пустыне,
Отчаявшийся и больной,
Ты возвращаешься домой,
И тяжелит ресницы иней,
Тогда — остановись на миг
Послушать тишину ночную:
Постигнешь слухом жизнь иную,
Которой днем ты не постиг
Це розуміння відкривається уже не Байрону, а його наступнику на землі – покинутому сину, якого смерть батька змушує по-іншому оцінити життя.5437